Якщо Райх і описував Брейді як «зозулю комунізму», то його підозри, здається, підтвердилися, коли його давній товариш, психолог Карл Франк, комуніст із офіційним партквитком у 1920-х та 1930-х, сказав йому, що зустрічав сімейство Брейді в Каліфорнії 1936 року і що ті, безсумнівно, були «комуністами поза партією». Роберт Брейді був знаним комуністом, сказав Франк Райху, а те, що і як говорила Мілдред, не залишало жодних сумнівів щодо того, що її комуністичні симпатії були сильнішими за прихильності її чоловіка». Франк, який, переїхавши до Америки, змінив ім’я на Пол Хаген, займався антифашистською діяльністю, працюючи у воєнний час на УСС[67] Нью-Йорка, та й сам перебував під ковпаком ФБР через підозри у прихованому комунізмі (в Європі то був вірний член партії, який навіть відсидів за те, що викрав представника політичного ворога). «У період між 1941 та 1943 роками жоден інший німецький вигнанець не зібрав на себе стільки звітів від американської розвідки», — у своїй нещодавній праці про історію УСС «Тіньова війна проти Гітлера» пише Крістоф Мауч.
Джоан Брейді сказала мені, що, хоч вони й схилялися радше до лівих, комуністами її батьки ніколи не були. Та і їхнє ставлення до сексу завжди було прихильним: статеве життя її матері, каже вона, «було доволі нерозважливим» (Джоан Брейді вийшла заміж за Декстера Мастерза, чоловіка, з яким 1930 року її мати крутила роман на стороні). Але сімейство Брейді попало під підозру в комунізмі вже не вперше. Ще 1939 року КРАД звинуватив Союз споживачів у використанні своїх діянь та публікацій для саботажу та знищення капіталістичної системи. Мартін Дайз «записав» і Брейді, і її чоловіка як осіб, які «не вірять в американський державний устрій чи ж бо американську економічну систему». Дайз навіть зачитав перед Комітетом уривок із праці Роберта Брейді «Дух та структура німецького фашизму» (1937), в якому Брейді щиро сподівається, що Америка повернеться спиною до «схильного до фашизму капіталізму».
Після тривалої юридичної боротьби Союз споживачів став першою організацією, яку КРАД 1954 року викреслив зі свого чорного списку. Втім самих Брейді все ще пропрацьовували. Того ж року ФБР допитувало «батька атомної бомби», Роберта Оппенгаймера, якого Брейді завербували до праці у Союзі споживачів. Брейді близько товаришували і з Алджером Гіссом та Аконом Шевальє, чоловіком, який, за словами Оппенгаймера, 1942 року намагався завербувати його до радянської агентури.
1949 року письменник Дуайт МакДоналд сказав студентові Райха Майрону Шарафу, що Роберт Брейді «стовідсотково був комуністом», і про це, як і належить, одразу ж було відзвітовано Райху. МакДоналд, який зрікся троцькізму 1942 року, також сказав, що Фредерік Вертгем, ще один штатний Райха з журналу «New Republic», був провідним світилом Ліги американсько-радянської співдружності та комуністом поза партією. Можливо, у Вертгема на його негативний відгук про справу Райха були більш вагомі причини. То був яскравий та видатний учасник громадських кампаній по боротьбі з дитячими коміксами («10-центова моровиця»[68]), які вважав родючим ґрунтом для «нездорового статевого виховання» та підліткової злочинності, які, на його думку, Райх також пропагував.
Певний час Райх знав про те, що в «New Republic» його переконання недолюблюють. 1945 року Пол Ґудмен, якому МакДоналд доручив написати про Райха для журналу «Politics», і сам отримав завдання написати для «New Republic» відгук про перекладені видання «Сексуальної революції» та «Масової психології фашизму». Ґудмен звеличив у своєму тексті Райхів «грандіозний динамізм борця за свободу» і його заклик до надання сексуальної свободи дітям та підліткам, але редактори не пропустили такого, відписавши, що «ми не можемо піддати наших читачів впливу таких тверджень, що вийшли з-під вашого пера». Ґудмен поділився з Райхом новинами про цю відмову й, у листопаді опублікував цю статтю в журналі «View». Натомість, «New Republic» довірили написання нищівного відгуку, що вийде у світ на півроку раніше за статтю Брейді, Фредеріку Вертгему, який охрестить спосіб Райхового мислення «неофашистським»{445}.
Вертгем вважав, що Райхова концепція «демократії праці» була небезпечно реактивною і закликав «інтелектуалів нашого часу… боротися з тим видом психофашизму, яскравим прикладом якого є книга Райха». Брейді перейняла естафету у Вертгема в журналі «Harper’s», немилосердно порівнюючи новий культ сексу та анархії — разом із його навмисним нападом на інститути держави, церкви та сім’ї — із фольк-поклонниками — колом людей, за своїми поглядами наближеними до фашизму. Своє формування ця громада почала в ще догітлерівській Німеччині навколо персони німецького поета Стефана Ґеорґе — «в Німеччині, в якій кількість оспіваних у віршах поета нацистських лідерів, які силою божественною, що сама себе являє, наділені, залежала “не від кількості тих, хто йде за тим чи іншим… а лиш у креативності його персоналії”». Прихильники Міллера та Рексрота, стверджує Брейді, повгрузали у мисленні Райха, поділяли елітарне прославлення інстинктів Ґеорґе, навздогін до його сексуального містицизму, й відтак їх можна було трактувати як «неофашистів».
67
Управління стратегічних служб (англ.
68
«10-центова моровиця» (англ.