Цікавим є той факт, що чоловіком, який завербував куратора Стрейта, Ентоні Бланта, а заразом й інших членів горезвісної Кембриджської п’ятірки (Кім Фіблі, Ґай Бьорджес, Джон Кернкросс та Дональд Маклін), був дебелий, харизматичний психолог Арнольд Дойч, якого ті знали як «Отто». У пізніх 20-х та на початку 30-х він був соратником Вільгельма Райха, адже брав активну участь у діяльності Секс-Полу. У віці 25, але вже працюючи під прикриттям на Комінтерн, Дойч керував видавництвом Райха «Munster Verlag», яке 1929 та 1930 років опублікувало дві Райхові книжечки про сексуальні репресії в суспільстві (роль, яку Дойч зіграв у здійсненні цих публікацій, привернула увагу відділу віденської поліції по боротьбі із порнографією). Райха вигнали з Комуністичної партії 1933-го, а Дойч уже тоді проходив вишкіл агента, чи ж бо «шпигуна», НКВС у Москві. Про Райха зручно для усіх забули. Історик, що займається вивченням шпигунського ремесла, Крістофер Ендрю, пише в «Архіві Мітрохіна»[71], що Дойч у своїх мемуарах, у яких подано лише вибіркову інформацію, уникав усіляких згадок про його юнацьку необережність співпрацювати з Райхом, як то зробило і Радянське бюро розвідки[72] в їхній офіційній агіографії Дойча.
Запал Дойча до сексуальної лібералізації, що був наріжним каменем його переконань та поглядів, без жодних на те сумнівів, апелював до Кембриджської п’ятірки. Дойч намалював їм таку картину Радянського Союзу, що зображувала край рівності й статевої толерантності — бачення, яке Райх поділяв, але не схвалив у «Сексуальній революції». Бьорджес, наприклад, завжди наполягав на тому, що ставлення Сталіна до гомосексуальності було ліберальнішим за те, у якому світлі його виставляла «американська пропаганда». Кернкросс пізніше напише працю з історії полігамії під назвою «Коли з полігамії зробили гріх». У цій книзі він хвалькувато цитував Джорджа Бернарда Шоу: «Жінки завжди віддаватимуть перевагу 10-відсотковому пакету акцій на чоловіка першого сорту, а не одноосібному контрольному пакету акцій на володіння пересічним чоловіком».
1947 року — у рік, коли у світ вийшла писанина Брейді, Маклін працював подвійним агентом в Америці, де побутували чутки, що він під псевдонімом ГОМЕР (каламбур на його бісексуальність) передає росіянам таємниці ядерних розробок. Але Стрейт на той час уже вийшов із «великої гри», відмовившись кооперуватися із радянською розвідкою після 1942 року, вочевидь, розчарувавшись через напад Радянського Союзу на Фінляндію (того ж року Дойч втопився на шляху до Нью-Йорка, коли його судно зазнало удару німецькою торпедою).
За редакторського промислу Стрейта, «New Republic», на відміну від колишньої редактури Воллеса, підтримувала Трумена в кампанії 1948 року. Зрештою, 1963 року Стрейт виведе Бланта з гри як шпигуна, а Фіблі, Бьорджес та Маклін уже проживатимуть у Радянському Союзі. На початку 60-х Фіблі крутив інтрижку із дружиною Макліна Меліндою, і книга «Радощі сексу» авторства Алекса Комфорта, яку він їй подарував, згодом опиниться на мистецькому аукціоні «Sotheby’s» (Комфорт, британський поет-анархіст, постійно дописував до журналу Джорджа Лайта «Circle»). Присвята, яку Фіблі написав у книзі, подарованій Мелінді, влучно підсумувала філософію Райха: «По оргазму щодня — без лікарень життя».
Райх, якого ідея шлюбу ніколи не приваблювала, перш ніж зв’язати себе узами шлюбу, прожив із Оллендорф п’ять років. Він писав, що погодився на це лише тому, що його адвокат Артур Ґарфілд Гейз сказав йому, що судді, який розглядатиме справу натуралізації, не сподобається, що в них позашлюбне дитя і що це навіть могло негативно вплинути на розгляд їхньої заявки на отримання громадянства (Пітерові був один рік). «Коли я вийшов із будівлі суду, — Райх написав у своєму щоденнику в день, коли вони забрали своє свідоцтво про шлюб, — мене ледь не знудило! Мою дружину теж!»
Суддя розпитував Райха про той випадок, коли 1941 року в його бібліотеці знайшли томи Леніна та Троцького: «А що політика має до біології?» — запитав він у Райха. Той перерахував представникові закону всі свої визначні кваліфікації і наукові регалії, не забувши й про те, що був членом Міжнародного товариства плазмогенівців. Стенограф зробив класичну помарку «за Фрейдом» і записав «Міжнародного товариства полігамівців». Райх та Оллендорф, зрештою, отримали громадянство 1946 року, коли Райхові було 49.
71
Архів Мітрохіна (англ.