«Через багато-багато років я дізналася, що Сільверт розказав про свої діяння Райхові, — додала Райт, — або, я припускаю, що він обмовився про це під час одного з сеансів терапії з Райхом, і це вивело Райха з себе. Цим Райх заслужив собі здоровенну покуту в моїх очах; як не дивно, але я ніколи не вважала його чоловіком відповідальним. Провину за те, як себе вів Сільверт, я ніколи не приписувала Райхові, то було тимчасовим затьмаренням розуму». Елзворт Бейкер написав у своїх мемуарах, що 1950 року Райх наклав на Сільверта однорічну заборону лікувати жінок, а потім ще й відсторонив на рік від практикування оргономії, і я підозрюю, що це сталося після того, як він дізнався про інцидент із Пакі Райт.
Однак, причини відсторонення Сільверта від практики могли випливати з будь-якого іншого його проступку. Бейкер одного разу скерував двійко своїх пацієнток до Сільверта на гінекологічний огляд. «Обидві не захотіли туди повертатися, — писав Бейкер. — Він сказав їм, що йому подобаються вагіни: те, як вони виглядають, їхній запах, які вони на дотик і смак, а у своїх розвідках їх статевого життя намагався докопатися до надмірно одкровенних деталей. Перед тим, як перейти до спеціалізованого огляду тазової частини пацієнтки, кожну з них він роздягав догола й оглядав усе її тіло та проводив оргономічний сеанс».
Райх не відсторонив боса Сільверта Дюваля, коли дізнався, що подібні звинувачення в сексуальному насильстві гуляли і про нього. «Дюваль, людоньки! — сказав Гершковіц, коли я запитав його про ОДДЦ. — Та його взагалі до дітей підпускати не можна. Я чув, що він чинив сексуальне насильство над своїми маленькими пацієнтами. Уперше я дізнався про це від одного хлопчиська, якого лікував, коли той ще був геть маленьким. Коли він сягнув пізнього підліткового віку і вже після того, як переїхав до Каліфорнії, він написав мені розлогого листа про свої взаємини із Дювалем до зустрічі зі мною. Я читав, і мене переповняв жах».
Гершковіц продовжив: «У південних районах Нью-Джерсі утворилася громада, щось на кшталт нью-джерської Гринвіч-Віллидж, в якій багато людей уже пройшли терапію і тепер відправляли своїх дітей на сеанси до Дюваля та Елзворта Бейкера, а до мене поступово доходили розповіді про те, як усі ці діти ненавиділи ходити туди, обурювалися, і вже згодом я чув історії про статеві контакти між Дювалем і декотрими з цих дітей… вочевидь, дітлахи також дивилися на сеанси з Бейкером як на тортури… божевіллю, що коїлося, не було меж». Я запитав Гершковіца, чи Дюваль навчався в Райха. «Так, навчався, — відповів той. — Це одне, що завжди твердив Майрон Шараф: що Райхові слід було говорити зі своїми пацієнтами більше, аніж він це робив, бо ж він, напевно, не встиг вивчити Дюваля». (Право на існування має і думка, що Гершковіц також не до кінця вивчив свого маленького пацієнта, якщо інформація про ранній випадок сексуального насильства не вийшла на поверхню під час сеансів терапії з ним.)
Алан Котт, який керував Американським медичним оргономічним комітетом з питань медичної етики та практики, поїхав до Райха із доповідями про декотрі зі скарг на Дюваля. «Нічого з цим не вдієш, — відповів йому Райх. — У нього чудова репутація серед дітей». Райхові здавалося, що якщо людська сексуальність не спроможна до природного самовираження, то процес її виходу назовні спотворювався. І Дюваль був охочим запобігти цьому, закликаючи до статевої безпосередності дітей, але, здається, забув поцікавитися труднощами, які такі заклики несли за собою (у 1960-х Райхову ідеалістичну програму щасливого статевого життя для дітей цитували різноманітні групи педофілів, як, наприклад, Спільнота Рене Ґуйона[83], чиїм слоганом було «секс до восьми або спізнились ми»). Незрозуміло, якими були докази вини Дюваля: Райх стовідсотково вважав, що призначення Дюваля було рішенням правильним і що то лиш звична напускна скромність суспільства та непорозуміння щодо тонкого питання дитячої сексуальності призвели до таких заяв стосовно нього. Незабаром Райх підвищить Дюваля до члена ради правління Фонду Вільгельма Райха, бо Котт подав у відставку й потім співпрацюватиме із УПМ, яким скаже, що більше не вірить в оргонну енергію.
Чи можна вважати Райха вплутаним у педофілію через те, що той закрив на неї очі, через те, що не розслідував належним чином тих заяв і не вжив належних заходів? Через його віру в сексуальні права дітей його й самого часто звинувачували в педофілії, і це, мабуть, внесло свою лепту в поблажливий вирок щодо Сільверта та Дюваля. У щоденнику Райха, написаному одразу по приїзді до Америки, Райх занотовує, що Енні наклала часові рамки на його зустрічі з власними дітьми. «У чім проблема? Боїшся, що я спокушатиму її?» — запитав Райх, коли Лорі заборонили залишитися у нього на ніч. «Я б не здивувалася, якби так і сталося», — відповіла Енні.
83
Спільнота Рене Ґуйона (англ.