1953 року, користуючись успіхом слави, якої нещодавно набула його персона, Матузов одружився з однією із багатійок, що робила ставку на МакКарті, мільйонеркою Арвіллою Бентлі, у якої вдома портрет МакКарті, написаний олійними фарбами, висів на видному місці. Вони закохалися одне в одного, коли Матузов супроводжував її у подорожі за кордон, до Багамського заміського клубу, аби та могла пересидіти там певний час, ухиляючись від повістки в суд, явка за якою змусила б її зізнатися, що вона дала на кампанію МакКарті грошей більше, аніж цього дозволяв закон. Йому було лише 26; «Герцогині», як він називав її, — 43-
Шлюб Матузова протривав лише чотири місяці. У серпні 1952 року він написав МакКарті з Ріно[95], де вони й оформили розлучення: «Коли я давав свідчення в суді у справі 16-ти комуністичних лідерів у Нью-Йорку, представник захисту сказав: “Ви ж нічого не робите задурно”. Я заперечив, але ж він мав рацію». Матузов, який сам себе описував як «того, що заплутався», пішов по колу, повідаючи з усіх рупорів, що брехав під присягою і просив абсолюції. Один комуністичний видавець, намагаючись надати докази, які б неминуче призвели до перегляду справи Дженкса та інших, переконав його написати книгу, в якій він зізнався, що був підставним свідком. Матузова, своєю чергою, засудили до п’яти років позбавлення волі за перешкоджання правосуддю.
Того серпня у світ вийшов другий із серії каталогізації сексуального життя американців том Кінзі — «Сексуальна поведінка самиці людини», а Радянський Союз саме випробовував свою першу водневу бомбу, і такий ситуативний збіг добряче зіграв на руку цим сексуальним та комуністичним страхам, що сіяв МакКарті. Усім, хто йшов під крилом правих, Кінзі видавався тим, хто своїми морально неоднозначними заявами, які маскував під науку, пришвидшував крах респектабельності Америки. Наприклад, він повідомляв, що 50 % його респондентів мали сексуальний досвід до весілля і, перейшовши до пояснення того, чому він симпатизував таким передвесільним експериментам, стверджував, що ті, хто пізнав секс у ранньому віці, легше й щасливіше пристосовувалися до сексуального життя в шлюбі.
Кінзі зауважував, що «існував видимий взаємозв’язок між тим, чи отримувала людина під час дошлюбного злягання оргазм, а якщо так — то як часто, і її спроможністю досягнути оргазму після весілля». У 10 % жінок так ніколи і не виходило, і Кінзі звинувачував у цьому юдейсько-християнську традицію абстиненції поза межами шлюбної клітки. Оргазм залишався його єдиною одиницею виміру і в останньому розділі «Анатомія та фізіологія сексуальної реакції та оргазмів», де він подає яскравий опис явища клімаксу — опис, який вивів шляхом дистиляції багатьох годин таємно відзнятого відеозапису, на якому люди із найближчого кола його спілкування займалися сексом на горищі його будинку.
Консерватори несамовито кинулися розтирати Кінзі на порох за те, що той розхитував святий інститут американської сім’ї, на якому здебільшого і базувався романтизований образ Америки 1950-х. Католики та протестанти лютували, і виверження несхвалення та огиди сягнуло серйозних публічних масштабів. Один баптистський священнослужитель обізвав Кінзі «душевнохворим Навуходоносором»[96]. Луї Геллер — конгресмен-демократ від штату Нью-Йорк — намагався добитися того, щоб на пошті «забракували» книгу (три роки тому працівники пошти уже конфісковували певні фото, які Кінзі придбав для своєї колекції, і на те, щоб повернути їх власникові, пішло декілька років судової тяганини). Навіть журнал «Science» підсумував, що книга ця — пропаганда підривних ідей самого Кінзі.
Однак Кінзі не був сексуальним анархістом чи то комуністом і наполягав, що усі його наукові співробітники жили в щасливому шлюбі (хоча то радше була гра на публіку). Кінзі стверджував, що сексуальна лібералізація начебто покликана оберігати інститут сім’ї, а не руйнувати його. В Америці, казав він, на те, щоб розібратися з проблемою сексуальних обмежень, які прищеплювалися людям ще від народження, пішли цілі роки, і він вважав, що відкладання статевої активності аж до шлюбу було безпосередньо відповідальним за високий відсотковий рівень розлучень серед американських сімей. «Враховуючи, що це відхилення від фізіологічної норми, та беручи до уваги збиток, завданий сім’ям та суспільству загалом, — сперечався Кінзі, — ці от значні статеві дисторсії є продуктом спотворення культури у формі целібату, запізнілих шлюбів та аскетизму»{475}.
96
Навуходоносор — цар Вавилонії, син Набопаласара, який правив з 7 вересня 605 до 7 жовтня 562 року до н. е. Відомий своїм войовничим стилем правління.