Выбрать главу

Райх припустив, що агент ФБР не для того проїхав стільки кілометрів, аби отримати від нього свідчення про якихось типів, а от радше для того, щоб почути якісь психологічні настанови стосовно того, як Сполучені Штати, як він і сам кричав до агента ФБР, повинні «усвідомити й узріти в корінь “комуністичної недуги”».

* * *

І сумніватися не варто в тому, що прижиттєва одержимість Райха лікувальними властивостями оргазму зіграла свою партію в тому, як уперто за ним ганялися ФБР і УПМ. 1954 року Американська медична асоціація, яка стала ініціатором того, щоб УПМ притягнули Райха до судової відповідальності, звинуватила Кінзі в тому, що публікацією другого тому своїх студій він запустив «хвилю сексуальної істерії». Якщо лібертаріанізм Кінзі назбирував щораз більше прихильників, то приведення Райха на лаву підсудних могло б стати багатообіцяльною загатою на шляху такого припливу; популярні журнали тих часів, безсумнівно, зводили воєдино проекти обох діячів (погляньте, наприклад, на випуск журналу «Sir!» за грудень 1954 року). Моральність нової епохи знову зробила Райха своїм цапом відбувайлом, бо ж здавалося, що він «як гуру нового культу сексу та анархії» сповнював статистичні дані, які відкрив Кінзі, філософською значимістю.

Як білий день зрозуміло, що в УПМ — те, що сам Райх невтомно заперечував, — Райхів прилад розглядали як об’єкт суто сексуального застосунку. Інспектор Вуд завжди вважав, що бізнес з продажу акумуляторів — то лише вершечок айсберга, прикриття для якоїсь групи сутенерів-наркоторговців. «Я все ще думаю, що акумулятор — це лише оферта-заслін для замилювання очей», — інформував той свого боса{478}. У всіх, кого допитували інспектори управління, спостерігалися дві невід’ємно спільні риси: кокетлива манера поведінки та очі, якими ті підморгували до інспекторів. Вважалося, що ці зустрічі свідків та інспекторів лише позірно були позбавленими сексу. Мабуть, деякі користувачі, що прочитали про акумулятор у журнальних статтях, які, власне, намагаючись висміяти, популяризували його, вірили, що прилад здатен підсилити їхнє лібідо. Один студент-мистецтвознавець, якого допитували працівники УПМ і який, як було зауважено із підозрою, отримуючи повістку, в руках тримав працю «Америка та інтелектуали», під час допиту поводився по-особливому ніяково та нервово. У своєму звіті інспектор Кессиді постановив таке: «Я чітко переконаний, що його зацікавленість в акумуляторі радше стосувалася питань сексуальних, аніж зцілення від раку».

1953 року УПМ, якому так і не вдалося наповнити резервуар потоком незадоволених користувачів акумулятора (очікувалося, що той переливатиметься через край), ініціювали проведення незалежних досліджень приладу під професійним наглядом декількох лікарів та вчених. Акумулятори, які УПМ придбали в Інституті Оргону, фотографували, маркували, датували і одразу ж відправляли до університетів, лабораторій та лікарень по всій країні, аби експерти могли провести належні досліди та визначити, чи ті все ж виділяли якусь енергію і, якщо так, то чи мала вона бодай якийсь цілющий ефект на людське здоров’я. Престижні заклади, як, наприклад, Клініка Мейо та МТІ, чиї вчені-фізики подали спростування Райхових теорій довжиною в дисертацію, були нагороджені за це грантами від УПМ.

У Чиказькому університеті скликали комітет з питань математичної біофізики, до якого увійшло троє науковців, яким акумулятор видався «гігантською містифікацією без наукових засад до існування». Доктор Ніколас Рашевський[100], який очолив групу дослідників, сказав: «Матеріал, що поданий на дослідження, жодних спростувань не потребує. Практично кожен параграф інструкції до приладу є виказом тотального незнання загальноприйнятих наукових фактів. У решті параграфів містяться просто чудернацькі домисли, які не те, щоб на засадах, навіть на тоненьких наукових ніжках не стоять. Що ж, дикі заяви нині не дивина… У таких випадках аргументацією тих, хто їх робить, зазвичай є те, що вченим варто визнати, нібито святі горшки ліплять».

вернуться

100

Рашевський Микола Петрович (англ. Nicolas Rashefsky) — український біофізик, далекий родич В. І. Вернадського. Народився 1889 року в місті Чернігові. Навчався в Київському університеті Святого Володимира (від 1939 — КНУ ім. Тараса Шевченка). 1924 року перебрався до США, де з 1935-го працював викладачем математичної біофізики в Чиказькому університеті. 1945 року отримав звання професора. Помер 1972 року від серцевого нападу.