Інший уродженець Дрогобича, письменник Бруно Шульц, який на п’ять років випередив Райха із дрогобицькою пропискою, згодом зафіксує конфлікт розмаїття культур у межах міста у своєму славнозвісному романі «Вулиця Крокодилів» (1934). Роботи з видобутку нафти на окраїнах Дрогобича забруднювали Тисменицю — річку, що текла через місто, — і, здається, заразили увесь край жадібністю та корупцією. Щоб нафтопромисловцям було де жити, у сірих передмістях один за одним виринали нові, дешеві будинки із позбавленими смаку фасадами. Поряд з ним, але, вочевидь, приречене на вимирання раптовим нападом модерності, що просто-таки вдерлася до побуту дрогобичан, ядро міста рясніло пишними садами та затхлими крамницями. У своєму романі Шульц особливо детально описав екзотичні скарби, що в них продавалися: бенгальські вогники, магічні скриньки, настої з кореня мандрагори, автоматони, мікроскопи, забальзамовані гумункули, саламандри, гравюри й рідкісні видання книг. Саме в цей час зміни епох і народився Райх.
Незабаром після народження сина Леон Райх перевіз сім’ю до Южинця, що південніше Дрогобича, на Буковині, де взяв в оренду тваринницьку ферму, що постачала м’ясо для австрійської армії. Керував він нею, як феодальною вотчиною, і своєму синові завжди здавався великим, садистичним, ласим до насильства чоловіком. «Не можу пригадати, щоби мій батько в ті часи хоч раз обійняв мене чи був до мене лагідним, — писав Райх у «Пристрасті молодості», мемуарах його дитинства, — та й не пам’ятаю, щоб я відчував між нами хоч якусь родинність»{48}. Проте є численні спогади про те, як батько його бив, а також трощив його речі. Райх пригадував, із якою деспотичною ненавистю його батько самотужки навчав Райха та його молодшого брата.
На одній зі світлин, яка є у «Пристрасті молодості», Леон Райх зображений як огрядний чолов’яга із закрученими догори вусами та товстим обличчям на накрохмаленому комірі. Райх нашкрябав поверх фото: «Його ідеалом був Герман Кайзер». На відміну від батька, свою матір Райх описував так: Сецілія Райх (у дівоцтві Ронінґер), була «тендітною, круглолицьою дівою із красивою, ніжною зовнішністю та делікатними рисами. Волосся її було густе, чорне, мов смола, й коли вона його розпускала, воно хвилями спускалося аж до її колін. Очі її також були темними — карими, ніс маленьким та рівним, і бліда вона була, мов сніг»{49}. Можливо, як на ті часи, вона й була привабливою, бо ж фото, що зосталися відтоді, на яких красується пухкенька hausfrau[16], й поготів не слугують підтвердженням його спогадів про неї; хоча — це, мов білий день, видно, Райх успадкував її чорні волосся та очі. Як згадувала Ільзе Оллендорф, Райхова третя дружина, якій здавалося, що вона не спромоглася стати втіленням ідеалізованих спогадів Райха про свою матір (і того, як вона готувала), Сецілія була «надто придушеною своїм чоловіком» й радше «не інтелектуалкою» — у неї було прізвисько «das Schaf» (вівця), яке, як Оллендорф пояснювала у написаній нею біографії свого чоловіка, «цілком імовірно мало конотацію “тупенька”».
Райх був ізольований від дітей працівників ферми та йому заборонили гратися з дітьми із тамтешнього села, які розмовляли на їдиші. Райх писав, що жадібно видивлявся за загорожу, за якою гралися інші діти. Єдиним, з ким той міг дозволити собі дитячі забави, був його молодший брат Роберт. Попри часткову ізоляцію, Райх сприймав своє напівфеодальне дитинство в австрійському селі, яке значно розфарбувало його подальше життя, крізь рожеві окуляри. Він ловив метеликів на полях — володіннях його батька, гицав на велосипеді, полював, плавав, рибалив і згадував цей привілейований, аскетичний, селянський досвід як найщасливіший період свого життя.
Батьки Райха жили непогано; у них була хатня робітниця, медсестра та кухар, й кожен з них зіграв свою роль у передчасному сексуальному дозріванні Райха — історії, яку, одержимий, за припущеннями, сексом, Садґер запустив у високий політ думки у своєму аналізі. Саме через таку історію, яка, якщо розглянути більшість Райхових спогадів про його юність, виокремлює тему сексу з-поміж усіх інших, Садґер заохотив Райха сісти в крісло аналізу. У січні 1921 року Садґер пообіцяв Райхові 10 звабливих відсотків від авторського гонорару, якщо той дозволить йому опублікувати манускрипт-розповідь про його юність. Хоча Райх і сів за написання відповідного тексту, він так і не дожив до видання друком таємниць, які вмістив у неї. Райхові щоденники із записами про час, проведений під аналізом Садґера — від 25 лютого 1919 року до 5 жовтня 1922-го, урізноманітнені спогадами про те, як його виховували, вийдуть у світ під назвою «Пристрасть молодості» лише 1988 року.