Наприкінці 1950-х Райх зрікся своїх комуністичних сексуально-політичних переконань та став палким республіканцем. Бейкер, консерватор від народження, наполягав на такому ж політичному переході своїх пацієнтів, які симпатизували лівим. «Бейкер сказав, що консерватори здоровіші, аніж ліберали, — пригадує Орсон Бін, ведучий телевізійних інтелектуально-розважальних програм та комедіант, який входив до чорного списку МакКарті через його комуністичні захцянки, які вичахли, щойно він почав терапію з Бейкером у 60-х, — тому що ліберали — це ті, хто розігрують інфантильне повстання проти тих, хто їх же породив; тож ми усі, на догоду Бейкерові, стали політичними консерваторами». Своїм учням Бейкер підносив ліберальний характер як психологічну патологію: «Лише “найогидніші викривлення” оргономічної правди, — писав Бейкер, — зможуть, проте лише частково, зрівняти [Райхові] працю, мислення та надії, що він плекав для людства, з тим, що творять сучасні ліберали, ліваки та бітник-богема, які так чи інакше, але намагалися ідентифікувати себе з оргономією».
Рік, коли в «Time» вийшла та стаття, був також роком, коли 22-річний Джеферсон Поленд (який згодом офіційно змінить своє ім’я на Джеферсон Трах Поленд) та Лео Кох, друг Аллена Ґінсберґа, якого звільнили з посади професора біології в Іллінойському університеті за поширення сексуальних закликів серед студентів, сформували Лігу сексуальної свободи. Вони вважали, що переймають назву організації Секс-Пол, якою Вільгельм Райх керував у Німеччині, але, як Поленд пізніше визнав у короткому викладі історії руху, вони трішки переплутали Секс-Пол зі Світовою лігою сексуальних реформ, яку заснував Маґнус Хіршфельд.
Її членами, за словами Поленда, були здебільшого богема нижнього Іст-Сайду та професорсько-викладацький склад і студенти Колумбійського університету, включно із таким контркультурними важковаговиками, як Аллен Ґінсберґ, а ще товариші Фріца Перлза — театральні режисери-авангардисти Джуліан Бек та Джудіт Маліна, і ще Тулі Кюпферберг, учасник рок-гурту «Зе Фаґс» (які взяли свою назву із неологізму, який Мейлер був змушений використовувати у «Голі і мертві»[126]; Кюпферберг пізніше гратиме провідну роль у фільмі Макавеєва «ВР: Містерії організму»). Щотижня у Гринвіч-Віллидж відбувалися збори ліги, де це угруповання обговорювало тему «сексуальної свободи»; вони пікетували публічну бібліотеку Нью-Йорка, аби їм дали змогу зробити копії новел Генрі Міллера та «Кама-сутри», які заборонили видавати навіть науковцям, яким у бібліотеці надавалися певні читацькі привілеї; вони виходили на марші в центрі міста попри міську жіночу в’язницю, наспівуючи: «Звільніть проституток». Пол Ґудмен та Альберт Елліз викладали курс для підлітків, що звався «Свобода любити».
Учасники Ліги сексуальної свободи були якраз тими, кого б Райх засудив за відкрите перекручення його ідей на благо пояснення їхнього безладного анархізму. Сталося, як і гадалося, і вже незабаром, як казав Поленд, Ліга стала на «оргіастичний курс» руху. Велика колекція журнальних вирізок, флаєрів, прес-релізів, меморандумів, протоколів зустрічей, кореспонденції та особистого майна, що мало стосунок до сексу, яка сьогодні зберігається в Інституті Кінзі, слугує документальним засвідченням блискавичної трансформації Ліги сексуальної свободи в організацію, що радше спонсорувала оргії та секс-вечірки, аніж пропагувала політичні ідеї сексуальної свободи.
Бейкер перейняв Райхову ненависть до тих, кого він називав «роздрібними торговцями свободою». На думку Бейкера, яку він виклав у «Людина в пастці» (1967), ці люди «приведуть світ до тотального занепаду в ім’я “миру”, “свободи” та “правосуддя”». Бейкер пише, що Райх надто глибоко усвідомлював суть фундаментального «конфлікту між бажанням свободи та біофізичною нездатністю прийняти її». Пацієнти щосили захищалися від потоків нестримної енергії, що вигинала їх тіла у реактивних конвульсіях під час сеансів. Насправді, Райх вважав, що якщо суспільству раптово ввести завелику дозу свободи, то це призведе до її неконтрольованого передозування, якому люди попросту не зможуть дати раду. З його придушення одразу розпочнуться політичні та сексуальні репресії, як це і трапилося після Російської революції{499}.
Орсон Бін пригадує, як Бейкер одного разу сказав йому, що «на схилі літ до Райха прийшло переконання, що він відкрив скриньку Пандори і що принаймні у короткотривалій перспективі може радше нашкодити, аніж допомогти людям. Райх почав замислюватися над тим, що люди ще не готові до свободи, і що вона повинна сходити на них дуже поступово. Якщо під час терапії одразу подастеся до паху, то випустите назовні усе лихе, що є в людині».
126
«Голі і мертві» (англ.