Райху, який дуже симпатизував політиці Ейзенхауера, здалося, що його бачення сексуальної революції потребує захисту і від лівих, і від правих. У своїй книзі Кінзі подає графік, що зображує соціально-політичні прототипи людей, які тікають зліва направо — від комуністів до фашистів. На крайніх точках графіка сидять комуністи та фашисти, що зображені як найбільш уражені «емоційною чумою»; секс для них — явище виключно фізіологічне, і вони не вірять у любов. Сучасний ліберал, який спить з усіма підряд, живе у милостині демонічного шару вторинних біологічних стимулів, яким його «політична коректність» геть не спроможна протистояти. Однак, консерватор володіє вільним доступом до ядра людської пристойності, «що знімає перед ним усі перепони на шляху до самовираження та толерації агресії в його бік», і він, відтак, підходить ближче до Райхового ідеалу здорової людини, яка не носить броні характеру; представники консервативного «генітального характеру» сприймають секс як вираження любові, але, додає несхвально Бейкер, багато з них усе ще сподіваються зберегти цноту до весілля.
В акумулятивному розрізі райхівці були жменькою розмаїтих сексуальних консерваторів. Коли людина стикається з питаннями свого здоров’я, писав Бейкер, його чи її ставлення до суспільства змінюється — люди не можуть протистати роздумам, що лізуть у їхні голови, і, відтак, стають більш схожими на Райха: «Нині багато моральних устроїв суспільства втратили свою доцільність; наприклад, жити з партнером, якого не люблять, лиш тому, що закон твердить, що вони пов’язані узами шлюбу, або ж залишатися вірним лише через відчуття обов’язку. Так, у нього є свій власний моральний кодекс, це правда, і стосується він цілої плеяди цінностей: секс — це бажання, яке він плекає лише до того, кого кохає, подружня невірність — це не цікаво, порнографія — це несмак. Він цікавиться збоченнями, але й бачить чітку межу їхньої терпимості і не толерує непохитно непривітне ставлення до них суспільства. Він стає саморегулятивним… Його обличчя розслаблене та експресивне. Його тіло позбавляється ригідності та набирається жвавості. Він здатен легко віддавати та реагувати на ситуації більш спонтанно».
Можна стверджувати, що найбільшим з усіх «роздрібних продавців свободи» був колишній учень Райха — Фріц Перлз. 1964 року Перлз навідався в гості до інституту Есален — прибережної общини, що розкинулася на скелястих берегах у Біґ Сур, що в Каліфорнії. Есален (названий на честь місцевого індіанського племені) був заснований за рік до приїзду Перлза на місці колишнього оздоровчого спа-курорту двома нещодавніми випускниками Стенфорду, Майклом Мерфі та Ричардом Прайсом, як неофіційна академія контр-культурних студій. Олдос Гакслі зауважував, що людина використовує свій мозок лише на 10 відсотків, а от резиденти альтернативної вищої школи Есален намагатимуться сповна осягнути, що Гакслі звав «людським потенціалом». Перлз порівнював Есален із «німецьким Бáугаусом[127], у якому колись зібралися декілька художників-дисидентів, і в результаті в цьому Бáугаусі взяла початок рекаталізація мистецтва світового масштабу» (Перлз колись тусувався з членами оригінального Бáугаусу в Берліні). Він приїхав до Есалену, щоб провести один семінар, а вийшло так, що залишився до кінця десятиліття.
До того часу Перлз жив у відносному затінку, але в Есалені він стане харизматичною моделлю для наслідування, найвидатнішою знаменитістю навчального закладу, важливим гуру гіпі з усього Західного узбережжя та центральною постаттю Літа Любові[128]. Райхова ідея позбавлення себе від заборон та обмежень була основоположною філософією існування в Есалені, і ґештáльт-терапія, яку, на відміну від вегетотерапії, можна було проводити групами, розглядалася як найефективніша методологія для знесення таких блоків. У Каліфорнії Перлз заслужив собі славу спадкоємця на Райховий трон — новий гуру нового культу сексу та анархії. В автобіографії він писав із притаманною йому своєрідною скромністю: «Стріла під назвою Фріц Перлз влучила прямісінько в яблучко мішені під назвою Есален».
Прибувши в Есален, Перлз все ще не розпрощався з образом пана надмірно поважного, і його гардероб складався переважно із сорочок та спортивних піджаків. Але один із перших експериментаторів з ЛСД швидко перейшов на яскраві комбінезони, взявся ходити босяка, не стригся й не голився, аби нагадувати розбещеного Санта Клауса. Лора Перлз описувала свого відлюдькуватого чоловіка як «наполовину пророка, наполовину лобуряку». На його шиї й місця живого не було від намист із бісеру, якими його задарували коханки, і спеціально для нього над урвищем звели круглий кам’яний будинок у формі оглядової вежі, що виросла поміж евкаліптових дерев. Там він проводив свої групові сеанси. З оселі відкривався панорамний вигляд на Тихий океан, а якщо вийти на балкон, перед очима одразу розкидалися лікувальні сірчані ванни Есалену.
127
Бáугаус (нім.
128
Літо 1967 року, коли в кварталі міста Сан-Франциско, під назвою Гейт-Ешбері, задля святкування любові та свободи зібралося близько ста тисяч гіпі.