Перлз починав свої семінари з того, що всі повторювали за ним «Ґештальт-молитву»:
Я займаюся своїми справами, а ти своїми
Я не прийшов у цей світ, аби відповідати твоїм очікуванням
І ти не прийшов у цей світ, аби відповідати моїм
Ти — це ти, а я — це я
І якщо так трапилось, що стріли одне одного, то це прекрасно
Якщо ж ні, то краще просто змиритися
(Завершував він тим, що, підсміюючись, промовляв «Амінь».)
Інакше кажучи, базова філософія Перлза полягала в тому, щоб бути егоїстичним індивідуалістом (згадану вище Перлзову поему урочисто зачитували на вечірках Ліги сексуальної свободи, де вона була відомою під назвою «Кредо свінгера»){500}. Для Перлза звинувачення в егоцентризмі були лиш заморалізованими способами маніпуляції людьми, спробою інших сказати «задовольняй мене і мої потреби, а не себе». Ричард Прайс, засновник Есалену (якого Перлз вивчив на ґештальт-аналітика) виніс для себе такий урок: «Я вважаю, що одна зі справді важливих речей, яких мене навчив Фріц, — це бути егоїстом, аніж, зношуючись та здаючись, продовжувати ліпити із себе “неегоїста”». Схожі спогади і у філософа та пізнавача вчення Дзен Алана Воттса:
«Чого Фріц навчив мене, то це відваги бути собою… Бувають такі часи, що проявом найбільшої любові до людини, яку ти щиро кохаєш, може бути чесний егоїзм та відкриття перед нею своїх справжніх бажань. Тому що, не зробивши цього, ви обманюєте їх, обіцяючи робити те, чого й поготів не зробите. Тож якщо ви доволі відверто скажете: “Вибач. Але це вже не мої проблеми. Це вже забагато”, — то скажете правду і не обманюватимете тієї людини. І, на мою думку, це один із найважливіших пунктів, які Фріц хотів донести до нас. Подекуди бути по-чесному егоїстичним є проявом набагато більшого добра, аніж ось це от кохання для проформи».
Це було складовою Перлзової філософії егоїзму, що секс (вагомий елемент Есаленського бренду містичного психоаналізу) та радикальна політика поступово розходилися різними шляхами. Наприкінці 1960-х, коли Есален переживав найбільший сплеск своєї горезвісності, навіть Перлз побачив, що все не так гладко. Есален відкрив свою філію у Сан-Франциско, до якої за перші два місяці функціонування за допомогою звернулося 10 000 людей; сотні гіпі жили в наметах навколо Есалену, а бізнесмени, адвокати та медики з'їжджалися туди на вихідні в надії дати друге життя своїм відмерлим почуттям і встановити новий зв’язок зі своїми почуттєвими та фізичними «я». Імітації закладів за моделлю Есалену розкинулися по усій Америці і на початку 1970-х налічувалося понад сто таких центрів «руху за людський потенціал», що надавали послуги йоги, медитацій, масажу, голої терапії, групового сексу та гештальт-терапії. Усі ці установи пропонували, як казав Перлз, «невідкладну радість». Есален, лементів Перлз, опинився під загрозою «потонути у хвилі людської примхливості та моди». Він ставав чимось на кшталт реабілітаційного центру для загублених душ або, як казав Перлз, «духовним Коні-Айлендом»[129] — і він почав відмежовуватись від його тантричного містицизму.
Перлза тривожило не лише те, як Есален ставав установою корпоративною, як його істинну сутність потрохи розмивали недолугі релігійні програми. «Загублені душі знову заходили до своїх власників крізь двері комерції», — казав Перлз, визнаючи те, що Есален зненацька став прибутковою організацією. Його також жахала політична ситуація в Америці. Перлз вважав, що має нюх на фашистів; з Німеччини він виїхав одразу перед тим, як до влади прийшов Гітлер, а з Південної Африки чкурнув, щойно у владне крісло сіли націоналісти. Тепер, коли президентом обрали Ніксона, а зайшовши до кабінету губернатора Каліфорнії, можна було побачити Рейґана, він вважав, що фашизм в Америці — лише питання часу. У його хаотичній автобіографії, виданій у грудні 1969 року у формі внутрішнього монологу, Перлз пише, як боявся, що Ніксон, як і Гітлер, розпочне війну «соціально належних» та «соціально невідповідних»; темношкірі та гіпі стали б новими євреями. Майкл Мерфі, співзасновник Есалену, стверджував, що Перлз був «наполовину параноїком, що стосувалося політичної ситуації в країні», адже радив своїм друзям тримати готівку та паспорти напоготові, аби можна було швидко виїхати. Останнім тривожним сигналом для нього продзвеніли заколоти, що мали місце під час з’їзду демократів у Чикаго 1968 року. «Еч, як на мене, більше немає чого думати, — казав Перлз. — Ми повинні втікати з Америки».
129
Коні-Айленд (англ.