Після того, як сувій аналізу фрау Канн було згорнуто, вони з Райхом знову зустрілися на одному із Феніхелевих семінарів із сексології, в рамках якого Канн читала лекцію про заснування дитячих садків, руху, появу якого тісно пов’язували зі стрімким підйомом радикального фемінізму («Жінки та діти є найбільш занедбаними з-поміж усіх інших людей», — писав 1848 року Фрідріх Фробель, фундатор першого дитячого садочка){68}. Прочитавши доповідь й осмілівши від відновленої впевненості в собі, Канн скористалася нагодою запросити Райха на прогулянку до Віденського лісу[20]. Хіть оволоділа ними прямісінько в лісі, що оповив Відень. «Лора розпустила волосся, — писав Райх, — вона знала, чого хотіла, і не приховувала цього. Зрештою, вона більше не була пацієнткою. Це була справа, що стосувалася лише нас обох. Я покохав її, і щастю її не було меж»{69}.
Батьки Канн одразу ж зчинили тиск на пару, аби ті одружилися, на що Райх не погодився, бо ж вважав, що ще замолодий і все ще закоханий, хоч і не взаємно, у Лію Лазкі. Знову ж таки, цитуючи Отто Вайнінґера, Райх характеризував Канн як великодушну «коханку-матір», а Лазкі, яка знехтувала ним на користь Сваровскі, як повію. Ідучи в гірські походи, Райх та Канн спали разом, але, повертаючись до Відня, повинні були розбігатися по особистих ліжках, позаяк власниця помешкання, в якому жив Райх, не дозволяла водити жінок, а батьки Канн суворо забороняли будь-які передшлюбні відносини. Канн пішла з дому і винайняла кімнату в помешканні своєї подруги, аби вони могли й надалі бачитися без батьківського втручання. «Кімната не опалювалася, і там було жахливо холодно, — згадував Райх у «Пристрасті молодості». — Лора захворіла, у неї піднялася температура, що призвела до небезпечного ревматизму суглобів, а через вісім днів, у розквіті юності, вона померла від сепсису».
Матір фрау Канн, яка знайшла в її вбиральні забруднене кров’ю спіднє, звинуватила Райха в тому, що той організував незаконний аборт для її доньки, і припустила, що саме це і вбило її — вона обзивала Райха вбивцею, вважаючи, що він самотужки й недбало провів операцію. Сподіваючись довести свою непричетність, Райх показав пані Канн останній запис її доньки у своєму щоденнику, датований 27 жовтня 1920 року:
«Я щаслива, невимовно щаслива. Ніколи б не подумала, що відчуватиму таке, але це так. Найдовершеніше та найглибше блаженство. Мати батька і бути матір’ю — і це в одній особі. Весілля! Моногамія! Нарешті! Ще ніколи не злягалася із таким чуттєвим задоволенням, такою насолодою і таким відчуттям єдності та взаємопроникнення, як тепер. Ніколи не було такої паралельної захопленості мого розуму й тіла. І це гарно. І тепер у мене є напрям — чіткий, непорушний і певний: я подобаюся собі такою. Я задоволена настільки, наскільки це задумала природа! Лиш одного мені не вистачає: дитини!».
Сповнений збудженості запис хоч і показав, що останні дні свого життя Канн провела щасливою, був геть недоказовим стосовно питання аборту — він радше наштовхував на думку, що Канн була вагітною або ж щиро цього бажала. Вона могла померти від викидня чи то інфекції, яку занесли в процесі («сепсис», що той описував){70}. Мабуть, Райх вважав, якщо доведе, що Канн щиро хотіла дитину, то висвітлить припущення того, що вона б погодилася перервати вагітність, притягнутим за вуха. Все ж матір Лори не змінила своєї думки, і Райх вдався до надмірного самозахисту, стверджуючи, що та плекала сексуальний потяг до нього і що тепер також хотіла пізнати хоч краплину щастя, яке дісталось її доньці. «Це істерична комедія жінки у менопаузі, — писав він у своєму щоденнику, пускаючи в хід усю без останку нестійку логіку своєї наново створеної моделі психоаналітичної аргументації, — жінки, яка самоідентифікувала себе зі своєю донькою, і через хіть свою загрузла в тій ідеї про “операцію”, попри те, що та очевидно абсурдна. Таке тупотіння на одному місці — це істеричний симптом бажання “справи”, якої вона насправді бажала від мене!»
Згодом Райх стане ревним захисником легалізації абортів, права, що вперше надалося жінкам у Росії, саме в рік смерті Лори Канн; його перша дружина, з якою той почав зустрічатися вже незабаром після смерті Лори, перенесла декілька абортів{71}. 1962 року друга (цивільна) дружина, Ельза Лінденберґ, яка також за Райховою волею зробила аборт, розповіла його студентові та біографові Майрону Шарафу, що Канн померла від незаконного аборту, що означає, що саме таку версію тієї історії переповідав їй сам Райх, коли ті зустрілися на початку 1930-х. Але в ті часи Райх різко заперечував таку інтерпретацію подій. Він діагностував у матері Лори параною і організував їй зустріч із професором Паулем Шилдером, його вчителем і одним із небагатьох психіатрів в університеті Відня, який сприймав Фрейда серйозно. Лорина матір, що побивалася від горя, так і не прийшла на консультацію до нього; вона отруїлася газом. Райхові здавалося, що той зруйнував спочатку свою, а потім і чужу сім’ю. «А що, хіба ж моя мати також не померла, — писав Райх, — чи то краще сказати, не вкоротила собі віку тому, що я все розказав?» Усе ж у цьому випадку присутня неминуча підозра того, що він розказав якраз не все{72}.
20
Віденський ліс (нім.