Є ще одна вагома причина, чому саме тепер нам варто звернутися до постаті Вільгельма Райха. Аби краще зрозуміти парадокси якоїсь епохи, як правило, ми шукаємо виразних представників серед світу мистецтва. Ми думаємо, що саме митцям вдається вловити і висловити щось надзвичайно важливе про наш час, що залишається невидимим навіть для нас самих. Приблизно так американський літературний критик Фредерик Карл пояснює, чому Кафка є «репрезентативним» для двадцятого століття. Однак, я хочу не погодитись і звернути увагу на те, що двадцяте століття породило ще одну категорію репрезентантів: це — інженери, винахідники, візіонери, хто міг дозволити собі мислити на межі можливого і неможливого, як от Альберт Айнштайн, Володимир Вернадський, Клод Шеннон, Норберт Віннер, Віктор Глушков чи навіть особливо популярний зараз в Україні Ілон Маск, який мріє колонізувати Марс. Це також науковці, ба більше, науковці неординарні, роботи яких виходять за межі наукових канонів та перебувають у сірій зоні між наукою та псевдонаукою — тимчасово, надовго або назавжди — підважуючи умовні кордони науки.
Ми можемо поставитися до його доробку з іронією. Тернер сам, як ви помітите, витримує свою розповідь про Райха у форматі неоднозначності, утримуючись від відвертої насмішки над цим ексцентриком. Як ніхто інший і, звісно, краще, ніж Кафка, Райх презентує наш час, демонструючи особливості нашого мислення, наших бажань, уявлень, наукового знання та невігластва, зрештою, наших комплексів і мрій. Йдеться не лише про гримучу суміш лівої ідеології із капіталістичним приватним інтересом, а і його зациклення на сексуальному в біологічному сенсі: здається, для Райха секс відбувається завжди на рівні молекул та електронів, а не слів, голосу, дихання, запахів, динаміки та складної хореографії емоцій та рухів. Нарешті, його беззаперечна віра в науку, якась майже парадоксальна наукова релігійність, навіть містика; його загострена увага до тіла, до тілесних практик задля вирішення проблем підсвідомого; зрештою, його абсолютне покладання на технології — мікроскопи, вимірювачі, акумулятори, трансформатори — як останню можливість для вирішення сексуальних проблем: це — ми сьогодні.
Світлана Матвієнко, 2018 р.
Факультет комунікацій, мистецтва й технологій
Університет Саймона Фрейзера, Ванкувер
Вступ
Про загадкову камеру, яку винайшов Вільгéльм Райх, я уперше дізнався, коли ще студентом-антропологом гостював у Саммергіллі — «вільній» школі у Саффолку[1], яку 1921 року заснував Александер Сазерленд Нілл. Я поцікавився, чи не міг би залишитися там на трохи як включений спостерігач[2], і, аби я мав де ночувати, мені люб’язно запропонували вігвам. Така ідея була мені до вподоби: як для пересічного антрополога вігвам видавався підхожим житлом. Усе ж у Саммергіллі (де вільне відвідування занять, а студенти — самі собі закон) усе виносилося на голосування, і дітиська вирішили, що вігвам їм ще знадобиться. Тож влітку 1993-го я мешкав у готелі штибу «ліжко та сніданок» у Лейстоні. Усі інші жителі готелю працювали на АЕС Сайзвелл тип «Б»: геть усе — від глиняного посуду до рушничків та столового начиння — мало логотип електростанції. Власникові «В&В» одного разу навіть дали безкоштовний светр, бо ж після того, як той повісив свій сушити на вулиці після прання, випадкова перевірка тестером установила, що за шкалою Гейгера носити його було небезпечно.
Гостюючи там, я дізнався, що акумулятор оргонної енергії колись використовували і в цій школі. Прилад — зазвичай дерев’яна шафка завбільшки з телефонну будку, обшита металом та теплоізольована сталевою стружкою, — винайшов 1940 року ексцентричний австрійський психоаналітик Вільгельм Райх задля покращення «оргастичної потенції» користувачів, ну й, у кращому випадку, їхнього психічного, насамперед, здоров’я. Райха можна вважати тим, хто вигадав «сексуальну революцію». Аналітик-марксист, цю фразу він викарбував у 1920-х, аби продемонструвати своє переконання того, що політична революція можлива лише за умов відсутності сексуальних обмежень. Його оргонні камери увійшли в моду в Америці кінця 1940-х та 1950-х, і, стверджуючи, що пізнавали у них спонтанні оргазми, користувалися ними навіть такі кроскультурні постаті як Мейлер, Селінджер, Ґінсберґ, Керуак та Берроуз. Коли Шон Коннері сягав апогею своєї слави Джеймса Бонда, актор одного разу, стоячи біля приладу, злихословив, і Вуді Аллен у своєму фільмі «Сплячий» спародіював те, що бовкнув шотландець, як «Оргазмотрон».
2
Включене спостереження — якісний метод дослідження людей у їхньому природному середовищі.