Європа
Один
1919 року Вільгельм Райх, 22-річний студент-медик Віденського університету, звершив паломницьку подорож до оселі Зигмунда Фрейда за адресою Берґассе-штрассе, будинок 19 — величезного помешкання XVIII століття, на цокольному поверсі котрого розташовувалася крамниця м’ясника. Сходи в кабінеті психоаналітика вели вгору до таємного сховку археологічних скарбів, шафи-вітрини в приміщенні були окрамовані стародавніми єгипетськими скарабеями, виднілися старовинні вази та каблучки із глибоким гравіруванням. Фрейдів стіл ряснів античними статуетками та іншими міфологічними фігурками, які спонукали одну із Фрейдових пацієнток, поетку-сучасницю Г. Д. (Гільда Дулітл) писати про нього як про «Батька Морів»[4], а усе нажите ним описати як скарби, що були врятовані із глибин підсвідомості. У центрі цього набитого манежу стояла покрита барвистим перським пледом та вимощена пишними й дорогими вельветовими подушками знаменита кушетка аналітика.
Молодик, який уважно все це роздивлявся, щойно повернувся з австро-угорської армії, де служив офіцером піхоти на італійському фронті під час Першої світової. Й інтелектуального ентузіазму, і соціальної незахищеності йому не бракувало: таким уже бідним був, що лекції відвідував у своїй військовій формі, бо не міг дозволити собі купити цивільної одежі — сирота, чиє минуле було сповнене спустошення, аутсайдер у пошуках хоч якогось дому.
Усе ж Райх не прийшов туди, щоб зустріти того, хто зве себе «археологом розуму», й запропонувати для вивчення свої пошматовані війною мізки. Він просто прийшов, аби попросити список обов’язкової до прочитання літератури. На заняттях з анатомії Райхів товариш та один із його найближчих союзників Отто Феніхель, який згодом також міг стати психоаналітиком, виступив перед усіма студентами, котрих від трупів аж вернуло, з ідеєю записатися замість цього всього на клас сексології{1}. Список тем семінару не оминав і гомосексуалізму та мастурбації — тем, для яких навчальна програма школи медицини була надто пуританською. Саме на семінарі із сексології Райх відкрив для себе психоаналіз; декілька аналітиків — включно з учнями Фрейда Вільгельмом Штекелем та Альфредом Адлером, які, зрештою, розійшлися зі своїм учителем поглядами та шляхами, — прийшли навчати молодих студентів.
Райх, на відміну від Феніхеля, не був із тих, що одразу перелаштовуються на новий лад; він вважав, психоаналіз призвідником того, що явище людської сексуальності сприймається «химерно й дивакувато… підсвідоме було сповнене нічим іншим, як гріховними імпульсами»{2}. Все ж, хай якими затяжними були сумніви Райха щодо центральності явища сексуальності в системі побудови міцного психічного здоров’я, усі вони розсіялися, коли в протилежному його переконала людина, яка з наукою нічого спільного не мала.
Ця зустріч змінить Райхове життя. «Фрейд говорив зі мною, як звичайна людина. Ці очі, сповнені розуму та освіченості, не намагалися проникнути в душу співрозмовника, як це робить проповідник; вони просто вдивлялися у світ, прямолінійно й чесно… Говорив він швидко, доречно та жваво… Усе зроблене й сказане ним пронизували відтінки іронії»{3}.
Фрейд, очевидно, захоплений молодечою допитливістю Райха, оглядав вміст своїх книжкових шаф, які поповнювали його кабінет археологічних цікавинок ще однією колекцією — снів, жартів, помилок та збочень — у шкіряних палітурках. Передаючи йому спеціальні видання своїх есе «Підсвідоме», «Мінливість інстинктів», «Тлумачення сновидінь» та «Психопатологія повсякденного життя», Фрейд зробив так, що в Райха вже від манірності, з якою Фрейд подав свою руку, всередині усе переверталося. «Мене охопив трепет, і я пішов звідти, відчуваючи вдоволення та дружність, — писав він, згадуючи цю зустріч 33 роки потому. — Це була точка відліку чотирнадцятьох років невтомної праці в і задля сфери психоаналізу».
Фрейд, зі свого боку, одразу ж захопився своїм ставним, видатним та «прихильним учнем», і Райх сам визнавав таку класифікацію самого себе. «Є люди, що подобаються одразу, просто одразу, — казав Райх. — Я знав, що сподобався Фрейдові». Того ж року Фрейд уже почав направляти пацієнтів до Райха, якому було лише 22 і який ще не почав власної аналітичної практики разом з Ізидором Задгером (умови, що перед тим, як почати аналізувати, аналітика й самого повинні були проаналізувати, не існувало до 1926 року){4}. Наступного жовтня, Райх, нервуючи, виступить із доповіддю про Ібсенівського «Пера Ґюнта»[5] перед Віденським товариством психоаналітиків й уже формально буде прийнятий Фрейдом як наймолодший його член{5}. Усе ж ступінь з медицини він ще не захистив і дипломованим доктором стане лише через два роки — 1922-го.
4
Авторська алюзія на давньогрецьку міфологічну істоту, яка з легкістю могла трансформуватися у будь-якого з морських богів.
5
«Пер Ґюнт» (норв.