— Ти повинна мене зрозуміти, — відповів Гольт, — У квітні і травні було страшенне напруження… Нерви не витримують… І до того ж…
— Що, «до того ж»?
— Я пережив велику кризу. І тільки тепер, коли все лишилося позаду, я зрозумів, як я вимотався. Я сумнівався у всьому. І в нашій перемозі, і навіть у самому собі. Більше того… — він затнувся, а вона підбадьорливо штовхнула його ліктем, — я не знав навіть, чи хочу тебе.
Вона дзвінко засміялась і міцно стиснула його руку.
— На багаття єретика!
— Ти на мене сердишся? — запитав він.
— Страшенно! Тобі доведеться зректися своїх єретичних помилок!
Вулиця, якою вони йшли, була вся розбита. Над руїнами, над густими зарослями бур’янів стояв мирний вечір.
— Сьогодні все, як у той день, коли ми з тобою познайомилися, — сказав Гольт. — Що ти подумала тоді, зустрівши мене на вулиці?
— Хіба можна таке питати? Ти ніколи не навчишся ввічливості. Не треба змушувати жінку думати про те, що можна обминути і полишити в неясності. Жінки не люблять замислюватись над своїми почуттями.
— Але чому?
— Кому ж охота признаватися у власній слабкості, — задумливо сказала вона. — Але тобі цього не зрозуміти. У вас, чоловіків, усе по-іншому. Ви тільки бундючитеся, завоювавши жіноче серце…
Він мало що зрозумів з її слів.
— Я тоді почував себе твоїм рабом!
— Напевне, з роками це минеться, — сказала вона, сміючись. — Жінці, крім усього, хочеться ще трохи й боятись чоловіка, бо інакше вона нудьгуватиме.
— Тоді я навіть уявити собі не міг, — промовив він знехотя, — що ти…
— Ну продовжуй, не бійся, — підхопила вона. — Що я заміжня жінка і таке інше. Це ти хотів сказати? Вся причина лише в твоїй недосвідченості! Інакше ти б знав, що одружену жінку найлегше покорити. — І, навмисне визивно, додала: — Кожна заміжня жінка доступна. Кожна! Чоловік повинен тільки дати їй відчути, що опиратися немає рації.
Гольтові ця розмова була неприємна, — вона викликала спогади про все сумнівне і непристойне, що було в їхніх взаєминах.
— І все ж, мені здається, ти була б незадоволена, якби я спробував у чому-небудь тобі перечити.
— Звичайно, бо твоя впертість завжди має один і той же дурний привід! — роздратовано вигукнула фрау Ціше.
— Невже ти не можеш зрозуміти? — вів далі Гольт. — Невже не бачиш, як мені важко відігравати у твоєму житті отаку… побічну роль!
— Дурненький! Ревнуєш до якогось клаптика паперу. Ти так, чого доброго, зненавидиш і хазяїна будинку, в якому я живу, адже і з ним мене зв’язує формальна угода! І якби ти, доросла дитино, був трохи досвідченішим, то зрозумів би, що скорше в мого чоловіка є причина… — Фрау Ціше раптом замовкла. — Я й так наговорила тобі вже надто багато зайвого! — Вона прискорила ходу. — Може, хоч сьогодні не буде тривоги.
Ніч і справді пройшла спокійно. Гольт проспав міцно й без сновидінь аж до світанку, доки його, не дуже делікатно, розштовхала фрау Ціше. Уві сні він забув і про батарею, і про війну, і про свою гармату. Коли він прокинувся, його вкрай розчарувала реальна дійсність.
— Послухай! — вигукнула фрау Ціше, підкручуючи регулятор звуку маленького радіоприймача на нічному столику.-
Гольт спросоння закліпав очима. З приймача линуло:
— «…ворог після тривалої підготовки почав давно очікуваний нами наступ у Західній Європі… ставши на цей кривавий шлях за наказом Москви… їм вдалося в кількох місцях висадити десант… в районі бухти Сени великі загони парашутистів… Пряме попадання в з’єднання лінійних кораблів… ведуться запеклі бої проти навали ворожих військ…»
Фрау Ціше вимкнула приймач і знову заходилася трясти Г ольта.
— Прокинься ж нарешті! — Потім запитала: — Ну, як тобі подобається?
Гольт мерзлякувато аж до самого підборіддя натяг теплу ковдру:
— Пусте! Це буде новий Д’єпп! [27] — Та враз він ніби прозрів. — Тепер я розумію! Ось чому останнім часом нас не турбували бомбардувальники!
Фрау Ціше встромила йому в рот прикурену сигарету.
— Отже, все-таки — війна на два фронти!
Гольт ще не зовсім упорався з власною розгубленістю, але промовив:
— Не будь такою песимісткою!
Фрау Ціше пішла за ним у ванну кімнату. Він голився. Ще роздягнена, вона високо підколювала розтріпане волосся. Потім запитала:
— Ти хочеш іти на батарею?
— Так, тепер моє місце там, — відповів він.
Гюнтер Ціше стояв перед бараком в оточенні кількох новачків із Сілезії.
27
19 серпня 1942 року у французькому місті Д’єппі було висаджено англійський десант з чисто демонстраційною метою.