Єфрейтор повернув праворуч, повільно з'їхав на луг і, обминувши загородження, загнав машину в кущі на край лісу. Гольт з автоматом на грудях пішов слідом за Вольцовом.
— Хто тут начальник? — запитав Вольцов.
На узліссі Гольт побачив невеликий барак, в яких звичайно ночують лісоруби. З дверей вийшов чоловік, побачивши якого, Вольцов почав осміхатися, а Феттер голосно пирснув.
Це був маленький товстий чоловічок років п’ятдесяти, в яскраво-жовтому мундирі, в барвистих норвезьких рукавицях і в кашкеті; на рукаві пов'язка з свастикою. Він був без шинелі і дуже замерз. Обличчя в нього було якесь багрово-синє, а відстовбурчені вуха зовсім побіліли. З очей у нього від морозу бігли сльози. На руці теліпалась каска.
— Ей ви! — гукнув Вольцов.
Товстий чоловічок не знав, як йому повестися з Вольцовом, — на білому маскувальному халаті не було ніяких відзнак, — і вирішив про всякий випадок привітатися з ним.
— Хайль Гітлер! Блокварт Кюль і дванадцять фольксштур-містів у польовому караулі.
Феттер засміявся:
— Кюль! Вам слід би зватись Кальтом[38]!
Вольцов похитав головою.
— Що ви тут робите? Це ви і є той «загін» фольксштурму, про який нам говорили?
Блокварт, обурений глузуванням Феттера, безпорадно переводив погляд з одного на другого.
— Ми ар'єргард підрозділу фольксштурму, який сьогодні вранці залишив тут свої позиції. Нам наказано затримувати танки.
Вольцов оглянув блокварта з ніг до голови, потім подивився на фольксштурмістів у синьо-сірих шинелях, з довжелезними гвинтівками зразка дев'яносто восьмого року та фаустпатронами і знову похитав головою.
— Кюль, вас же зітруть тут на порох!
Цокаючи від холоду зубами, блокварт відповів:
— В цю вирішальну годину доля однієї людини нічого не важить, а тому ми зобов'язані…
— Вшиватися звідси, — перебив його Вольцов, — щоб і дух ваш тут не пах! Нехай вас поставлять десь на лінії Одеру. Там якраз маса відіграє вирішальну роль, а тут все залежить від кожного зокрема. Отже, я наказую вам відступити на лінію Одеру!
— Це наказ?
Гольт зрозумів, що блокварт вагається між недовір'ям і надією.
— Хто ви такий?
— Лейтенант Вольцов! — відрубав Вольцов, і оком не моргнувши. — Танковинищувальна диві…— Він замовк на півслові, підвів очі і відтяг рукою підшоломник, щоб краще чути. — Повітря! — раптом крикнув він і величезними стрибками побіг на узлісся. Гольт упав ницьма в кущі поруч з Феттером, а дванадцять фольксштурмістів разом з своїм блоквартом, пороззявлявши з переляку роти, все ще стояли на шосе, коли над верховіттям дерев шугнув штурмовик, стрімко злетів угору, розвернувся і, круто спікірувавши на полотно дороги, відкрив вогонь з усіх стволів. Другий штурмовик пролетів прямо над шосе, і все протитанкове загородження разом з фольксштурмістами щезло в диму і полум'ї. Кулі вдарялися об асфальт. Обидва штурмовики зникли в напрямі Одеру.
Гольт кинувся на шосе. Сторопілі фольксштурмісти стовпились навколо одного вбитого. Блокварт обливався потом і тремтів. Вдалині гриміла канонада. Вольцов накинувся на блокварта:
— Ну, тепер ти мені віриш? Знімайтеся негайно!
Блокварт розгублено переводив очі з одного на другого, але тут вийшов наперед єфрейтор.
— Ти що, і справді хочеш відіслати їх?
— А ти заперечуєш?
— Я? Заперечую? Ти що! — Він підморгнув. — Просто мені здавалось, що ти збираєшся влаштувати тут справжній бій.
— Саме тому я й хочу звільнитися від цієї патолочі. Вони мені всю диспозицію зіпсують!
— Порядок! — відповів єфрейтор і, засунувши два пальці в рот, пронизливо свиснув. Потім гаркнув: — Увага! Блокварте, накажіть своїм людям вишикуватись!
— Це він може, — сказав Феттер.
Блокварт поспішив виконати наказ.
— Фаустпатрони залишити тут! — крикнув Вольцов.
— Дозволите рушати? — запитав блокварт, виструнчившись і тремтячи всім тілом. — Хайль Гітлер! Кругом ма-а-рш!
Гольт і Вольцов ще довго дивилися вслід фольксштурмістам, що йшли, низько опустивши голови, і незабаром зникли в сивій імлі.
Вольцов старанно оглянув протитанкове загородження.
— Хіба це може кого-небудь затримати? — засумнівався Гольт.
Асфальт був зритий, в землю закопано два ряди товстих колод. Простір між ними засипали землею й камінням; землю брали, мабуть, з шанців і траншей, що тяглися вздовж узлісся.
— У всякому разі, танки повинні загальмувати, — задумливо пояснив Вольцов. — Швидкість Т-34/85 на шосе — п'ятдесят кілометрів на годину, при такій швидкості в нього нізащо не влучиш. Перед загородженням танкам доведеться спуститися з шосе ліворуч на луг. Праворуч не можна — там болото.