Шнайдерайт махнув рукою. Він не тішив себе ілюзіями. Потилицю йому аж пік погляд Гольта.
— Далі!
Зі сцени хтось так пробелькотів вірш Гейне «Ткачі», що хотілося заткнути вуха й тікати.
— Далі! — командував Шнайдерайт. — Наступний номер!
Хтось, імітуючи, звичайно, Буша [44] і весь час пускаючи півників, виконував іспанські пісні.
— Далі!
Далі йшов народний танець. Хлопці почали насвистувати мелодію, яку мав колись виконувати акордеон, і на сцені закружляло чотири пари. «Комедія!» — знову подумав Г ольт.
Обличчя Шнайдерайта ще більше спохмурніло. Це не програма, нею нікого не переконаєш.
Гундель прикусила нижню губу й замислилась. Шнайдерайт повернувся до Гольта і, з усіх сил намагаючись бути люб’язним, запитав:
— А що ти… ви скажете з цього приводу?
— Чудово, аж дух захоплює! — промовив Гольт. — Адже ви хочете саме це від мене почути, чи не так?
Шнайдерайт схопився на ноги, що аж стілець перекинувся. Гольт також підскочив. За мить Шнайдерайт нахилився за стільцем, грюкнув ним по паркету і знову сів. Гундель заспокійливо взяла його за лікоть і глянула на Гольта.
Гольт підніс руку, ніби збирався витерти чоло, та тільки насунув кашкет на самі очі. Цю картину він надовго запам’ятає: Гундель поряд із Шнайдерайтом, тримає свою руку на його руці. Так, вона належить йому, Шнайдерайту!
Гольт розсунув стільці і пішов з актового залу. Перетнув Грюнплац. Доріжки були вкриті опалим барвистим листям. Засунувши руки в кишені і понуривши голову, він ішов усе тихіше й тихіше, аж поки зовсім не зупинився. Розгріб ногою листя, і воно зашелестіло. Зів’яло, все зів’яло й засохло. Все, що він колись любив і що було миле його серцю, тепер втрачене, втрачене попри його волю. Перед ним постало лице Гундель, її усмішка, її погляд. Це все, що в нього ще лишилося і що було дороге йому. І це також він має втратити. Ідучи далі, Гольт думав про людей, що його оточували, розмірковував про своє теперішнє життя, якого не розумів.
— Вражені сліпотою, — промовив він уголос. Потім попрямував на трамвайну зупинку і став чекати. Коли під’їхав трамвай, протиснувся у переповнений вагон і поїхав до Готтескнехта.
Шнайдерайт з полегшенням зітхнув лише тоді, коли за Гольтом грюкнули двері.
— Отже, продовжуємо перший відділ. — Він помітив, що Гундель прикро вражена. — Поки що дивись сюди, — попросив він. — Про Гольта поговоримо пізніше.
Тема — робітнича єдність. Колись Шнайдерайт плекав думку зробити натхненну доповідь, але Гундель рішуче запротестувала.
— Агітаційний вечір і доповідь — речі несумісні,— сказала вона тоді. І коли, нарешті, проголосували, то, на радість Гофману, Шнайдерайт зазнав поразки.
— Ну гаразд, хай буде по-вашому, — збентежено сказав він. — Але що ж ви пропонуєте? Може, давайте силами драмгуртка поставимо п’єсу?
Усі погодились. Але де ж її взяти?
— Де взяти? — перепитав Шнайдерайт. — А ми самі напишемо!
Потім він просиджував цілі ночі з судорожно затисненим у пальцях олівцем. І от зараз на сцені показували те, що він написав.
Обідня перерва на будівництві. Між мулярами точиться розмова. «Страшні руїни!..» — говорить перший. «Але ж, товариші! — вставляє другий, — як це могло статися?»
— Та не стійте ви отак, бовдури, дідько б вас забрав! — вигукнув Шнайдерайт.
Проте «артисти», як і досі, не знали, куди їм подіти руки.
«От бачите, товариші,— продовжував хтось на сцені,— якби ми тоді були згуртовані…» І після цього все ж була прочитана доповідь Шнайдерайта.
— Досить! Все! Закінчуйте!
В цю мить до них потихеньку підкрався чоловік у жовтих фетрових черевиках; він уже довгенько стояв, ніким не помічений, біля дверей і попихкував кривою люлькою. Це був старий Еберсбах. Гундель підвелася, Еберсбах вийняв з рота люльку і відрекомендувався: «Евершбах».
— Ну й кумедні ж ви, як погляну на вас! — Мундштуком своєї люльки він ткнув у груди Шнайдерайта. — З крайніх лівих, чи не так? А я думав, що комуна — це те, що потрібно для робітничої єдності.— Він показав люлькою на сцену і, посміхаючись, додав: — Чогось кращого, що б зашкодило об’єднанню робітників, й не вигадаєш!
Гундель обурилась.
— Ви не маєте права з нас глузувати!
Еберсбах нахилився до неї і сказав:
— Ти поглянь на неї! — Потому узяв її за підборіддя й додав: — А ти гарненька! Нічого, помовч! Ти таки справді гарненька! А зараз іди на сцену і повтори усе те, що тут читали. Тобі повірять, що б ти не говорила.
44
Ернст Буш (1900) — популярний німецький співак і актор, пропагандист пролетарської пісні, колишній боєць Інтернаціональної бригади в Іспанії, лауреат Національної премії.