Десь о п’ятій вони вирушили назад у Гамбург.
Машина зупинилася біля Головного вокзалу. Було пів на сьому.
— Тут за рогом є чудесний трактирчик, — запропонував Геннінг. — Ходімо хильнем для хоробрості!
За високою дерев'яною стойкою вони випили по дві подвійних коньяку. Геннінг розплатився.
— Ну, віддавай кінці! — сказав він.
На вулиці, незважаючи на холод, Гольт відчув, як по всьому тілу розлилося приємне тепло. Вуличні ліхтарі спалахнули трохи яскравіше. Відчув приплив енергії, якесь розслаблення і таку легкість, якої вже давно не бувало.
Юнаки зустріли обох дівчат під годинником біля вокзалу. Геннінг зняв капелюх, підкреслено низько вклонився і поцілував блондинці руку. Та хихикнула.
— Але ж, люба фрейлейн! — промовив Геннінг.
Поряд з розкішною блондинкою стояла на півголови нижча за неї її подруга. Гольт мовчки обернув її до світла. У неї була маленька, граціозна фігурка; з-під хустини вибивалося пасмо темного волосся. Юне обличчя, сіро-зелені очі і кирпатий носик… Гольт безцеремонно розглядав дівчину, а вона скривила тонкі губи в посмішку, від якої на мить з її обличчя зник вираз вульгарності.
— Отже, це й є Зігрід, — промовив він. — Ну, то як же нам бути: на «ти» чи на «ви»?
Вони поплентались до машини. Геннінг повернувся в бік Гольта і сказав:
— Ну й ну! Але ж для «ти» повинен бути якийсь привід…
— Що значить якийсь? — перебив його Гольт. Можливо, йому хотілось похизуватися перед Геннінгом, а, можливо, хоробрості додав коньяк. Він вхопив Зігрід за обидві руки вище ліктів, вона взяла участь у грі і закинула назад голову; Гольт поцілував її.
— Чорт забирай! — вигукнув Геннінг. — Слово честі, люба фрейлейн, я б на таке ніколи не відважився!
Гольт все ще міцно тримав Зігрід за руки; її поступливість збуджувала його. Нарешті він відпустив дівчину.
— Отже, на «ти»?
Зігрід схилила голову набік, зробила кніксен і промовила:
— Як звелиш, — і підморгнула йому.
— Здається, я не помилюся, коли скажу, що сьогодні вечір буде на славу! — сказав Гольт.
В машині Геннінг запитав:
— З чого ж почнемо?
— Поїхали на Репербан[58],— запропонувала блондинка.
— Е, ні, люба фрейлейн! — вигукнув Геннінг і грубо стусонув її ліктем у бік. — Ми ж не провінціальні дядечки!
Гольт тихо засміявся. Він відчував щось схоже на зловтіху. «Але ж Геннінг прогадав на блондинці». Геннінг тим часом натиснув на стартера і вони поїхали в Альтону.
Тут зайшли в якусь харчевню, де було повно військових. Самі лише солдати окупаційних військ, жодного офіцера. Блондинка, знявши пальто, залишилася в платті з тафти з глибоким декольте на пишних грудях. Геннінг зазирнув за декольте і промовив:
— Інтересно!
Він підкликав офіціанта. Офіціант послужливо вклонився.
— Дуже радий вас знову бачити у себе, мій пане!
— У вас є ще шотландське? — запитав Геннінг. — Принесіть пляшечку. І чотири порції копченого м’яса по-гамбургськи.
Офіціант приніс пляшку, відкоркував її. Це було справжнє шотландське віскі. Геннінг налив собі й блондинці і підсунув пляшку Гольтові. Зігрід обняла Гольта за шию і прошепотіла йому на вухо:
— Мене не треба споювати!
Геннінг налив собі добрячу порцію, наповнив бокал своєї дами по самі вінця, ткнув його їй у руку й наказав: «Ну, віддавай кінці!» Блондинка трохи надпила, але Геннінг схопив її за зап’ястя і змусив випити до дна. Вона похлинулася, закашлялась, а потім захихотіла. Обличчя її зробилося червоне, збуджене. Геннінг знову налив їй повний бокал.
Гольт і Зігрід також випили. Коли офіціант приніс паруюче м'ясо, пляшка вже була порожня. Геннінг оплатив рахунок. Попоївши, вони відразу ж одяглись і пішли. Геннінг довго вів машину нічними вулицями, здавалось, алкоголь на нього не діяв.
Але Гольт утратив усяку владу над собою і весь час, скільки вони їхали, вовтузився з поступливою Зігрід. Нарешті Геннінг зупинив машину і мовчки вийшов. Усі рушили за ним услід.
В барі було так темно й накурено, що ледве можна було розпізнати парочки в нішах. Геннінг перетнув зал, поминув стойку, перекинувся кількома словами з барменом і задоволено кивнув. Він подав знак Гольту й дівчатам, щоб ішли за ним. Вони вийшли з залу і піднялися сходами вгору. Блондинка заточувалася. Гольт тягнув за руку Зігрід. В кінці довгого коридора — подвійні двері в кімнату.
Кімната — велика і дуже натоплена. На підлозі лежав увесь в дірках килим. Старомодне ліжко, кушетка, низенький столик, два крісла — оце й усе умеблювання. Біля ліжка на столику горів нічничок. Зігрід сіла на кушетку і підібгала ноги. Блондинка повалилася в крісло — вона була п'яна.