Гольт про це й не відав. Він лише зрідка, як от у цю хвилину в Бльома, відчував, що настала весна. Щодня до пізньої ночі сидів він у своїй мансарді над книгами. Він аж трусився до книжок. Вранці, ще напівсонний, чимчикував Гольт до школи, остаточно просинався лише по дорозі, і коли перетинав сквер біля школи, то не помічав, що на каштанах уже розпускалися бруньки, а кущі знов зазеленіли. В цей час він перебирав у пам’яті формули, історичні дати або іноземні слова. Честолюбство не давало йому спокою. Він бажав не просто наздогнати товаришів, але й якнайшвидше стати одним з кращих учнів.
Він працював наче одержимий. Та інколи, мовби когось шукаючи, ходив по будинку, по території заводу, спускався аж до річки, сповнений неспокою, якоїсь незбагненної туги. Потім, коли западав вечір, він полегшено зітхав і при світлі лампи брався за свої книжки. До нього знову повертався спокій, задоволення.
Кілька разів на тиждень він працював з Бльомом. У старого інженера він почував себе як вдома. Бльом не лише розвіяв Гольтів страх перед математикою, а й учив його математично мислити. З допомогою Бльома Гольт надолужив прогаяне, він наздогнав і перегнав клас. І саме Бльом був тим чоловіком, який відкрив йому математику як ідеальне царство, як вищий, гармонійний світ пізнання, вільний від протиріч буденного життя.
Гольт вирішив вивчати математику.
Бльом був терпеливий і уважливий. Правда, він любив ухилятись у неозорі сфери. Але давав волю цій своїй пристрасті лише після того, як було вивчено урок. Коли робота над шкільним завданням закінчувалась, він починав філософствувати, вдавався в екскурси з історії математики та природничих наук і, все більше розпалюючись, переходив до «історії проблем» [76]. Ці години дискусій справляли на Гольта найсильніше враження.
Сьогодні субота, і в Бльома, як завжди в кінці тижня, був вільний час.
— Вдумайтесь у диференціал! — заклинав він Гольта. — Лише коли зрозумієте глибоке протиріччя, що лежить в основі диференціальних відношень, ви почнете розуміти й суть природи! Пригадайте трагізм боротьби древніх греків з несумірними величинами! І хіба диференціальне відношення не доводить, «як далеко вперед просунулись і ми»[77] у цьому? З Лей-бніцом і Ньютоном над нами зійшло сонце безконечності! Ви знову й знову будете пересвідчуватись, що всі основні закони природи можна виразити лише з допомогою диференціальних рівнянь. Максвелл [78] і Фрідман [79] — нехай то будуть корпускули, хвилі чи структура всесвіту, — усі найсуттєвіші взаємозв’язки сформулювали диференціальними рівняннями.
Його промову перервав телефонний дзвінок. Він зняв трубку.
— Ні. Мюллера тут немає. Ні, його взагалі тут немає! Він те… як це його, в Берліні, адже там якийсь партійний з’їзд, так-так, абсолютно вірно, звичайно, об’єднавчий з’їзд партії, саме так його називають! Мюллера заступає фрау Арнольд, але вона теж буде на заводі тільки в понеділок… В такому разі я займусь цим… Він поклав трубку, зітхнув і сказав з жалем:
— Вибачте, друже, але на цьому ми мусимо перервати розмову. Та не подумайте, що я нехтую вашим товариством!
В кімнаті Гольта, за робочим столом, що стояв біля вікна, сидів Цернік. На ньому були, як завжди, волохата куртка, жовтий шарф, а на кінчику носа — окуляри з опуклими скельцями. Коли Цернік приходив до Гольта, то перш за все переглядав книги, що лежали на Гольтовому столі, і, в залежності від того, на що він там натрапляв, у нього був мирний або сварливий настрій.
Цернік познайомився з професором Гольтом, з Гундель, Шнайдерайтом і доктором Гагеном. З Мюллером він був знайомий раніше.
«Хто не знає Мюллера?!» — заявив одного разу він. А Мюллер якось за вечерею сказав Гольту: «У Церніка ви можете багато дечому навчитись! Чи знаю я його! Та хто ж не знає Церніка?!»
Цернік повернувся на стільці.
— Ага, це ви? — Його тонкогубий рот при цьому розтягнувся у привітну, але, як завжди, трохи іронічну посмішку. — Що це за нісенітниці ви читаєте! Ось, будь ласка, Платон! На якого дідька вам це потрібно? — Він поправив окуляри і, піднісши вгору вказівний палець, проголосив: «Платон мій друг, та істина — понад усе! Єдина життєва мудрість, яку я засвоїв від Платона, це порада, як позбутися гикавки!»