Шнайдерайт слухав, затамувавши подих. Мюллер зараз був такий стомлений, що його голос було ледве чути. Він сказав ще кілька слів і замовк. Шнайдерайт чув тепер лише важке дихання Мюллера, гуркіт мотора і свист вітру.
Зелені свята в цьому році видались по-літньому жаркі й сухі. Гольт з родиною Аренса поїхав у гори. Але він прийняв запрошення неохоче, без ентузіазму, ба швидше з ображеного самолюбства — адже він давно мріяв побути на свята з Гундель. Шнайдерайт поїхав на якийсь зліт молоді у Бранденбург, і Гольт наперед радів отим двом дням, які він сподівався провести разом з Гундель. Він вжив усіх заходів, однак Гундель і цього разу поламала його плани.
Гундель завжди ламала його плани, коли він хотів залишитися з нею наодинці. Ні, це не випадковість, так багато випадковостей не буває! Вона це робила умисне. Гундель не хотіла знатися з ним, її тягло до Шнайдерайта, для Шнайдерайта у неї завжди знаходився час. На зелені свята, у неділю, вона організувала прогулянку за місто. Вона запрошувала й Гольта, спершу дружелюбно, а потім з серцем. Чому б, мовляв, йому не поїхати з ними, адже це залежить тільки від нього!
Але Гольт не поїхав на прогулянку. Він не хотів бути в ролі заступника Шнайдерайта і до того ж у товаристві чужих йому людей. Ні, до цього він іще не докотився, у нього є самолюбство. Він хотів, щоб Гундель належала тільки йому, або зовсім не хотів її знати.
Після відмови Гундель Гольт подумав було про Анжеліку. Але ж він наплів їй якусь історію, буцімто на зелені свята буде зайнятий… Отже, довелося їхати на водоймище з родиною Аренса.
Гольт оселився в готелі «Лісовий спокій». Кімната для приїжджих, селянська хата на тірольський лад, добірні напої, на стінах — роги оленів, голова дикого кабана, і тут же в рамцях: карти для ската «Grand ouvert, Willi Seifert, «18/111 1924…», чучело дикої кішки під склом. Хазяїн обходився з Гольтом, гостем Аренсів, з вишуканою люб’язністю. А втім, і ввечері, і вночі, і вранці він нарікав, яке тяжке, мовляв, життя настало для власника готелю.
Гольтова кімната була нагорі, і з неї відкривався просто казковий краєвид. До самих вікон простягали свої віти голубі ялини, крізь які виднівся ставок. Вночі десь зовсім близько виспівував соловей. Гольт, простягнувшись на ліжку, прислухався. Спів його просто зачарував. Гольта огорнуло почуття радості, смутку, самітності й щастя. Недарма солов’я оспівують поети… «А може, то всю ніч співали солов’ї…» Це Шторм? Коли йому на думку спадають вірші Шторма, він завжди згадує Гундель. Гундель, яка зараз їхала десь. Гольт перенісся думкою до Анжеліки. Здається, тоді на околиці міста також співав соловей. Анжеліка. Коли б не було Гундель, він був би з нею щасливий. Анжеліка, люба дівчинка, присутність якої сповнює всього тебе радістю, але коли б не було Гундель. Так, Гундель. Чому б йому такої ночі не слухати біля озера солов’я удвох з Гундель?
Другого дня Аренси вже почали набридати Гольту. Він катався з ними на човні по озеру, о п’ятій пив чай на терасі їхнього будинку. Крім нього, тут був іще один гість — пан Отто Грош з дамами, експропрійований банкір. Він виявився страшним базікою, говорив швабським наріччям і весь час повторював «net wahr»[81]: «Ці люди абсолютно нездатні, net wahr, поставити на ноги економіку країни без нас, керівників економіки, net wahr…»
А ввечері, коли Гольт нарешті вирвався від Аренсів, у ресторані готелю «Лісовий спокій» розпочалися танці. Тут кружляли келихи з столовим вином і кружляли дівчата, дівчата з навколишніх сіл, дівчата з міста. Тут танцювали й фліртували, а внизу біля ставка дивилися на місяць і, захмелівши від вина, цілувались.
Ще не було й дванадцяти, коли Гольт пішов у свою кімнату, став біля вікна і голосно вимовив:
— Конвульсії, самі конвульсії.— І знов прислухався до співу солов’я.
Наступного ранку, в зелений понеділок, Гольт повернувся до міста. Він знову взявся до роботи, але ніяк не міг зосередитись, бо з думки йому не йшла Гундель, що мала увечері повернутись. Працював він у цей день непродуктивно. Усе-таки він дуже втомився, пора б уже й на канікули. Проте коли ввечері приїхала Гундель, засмагла, бадьора, до Гольта знов повернулась душевна рівновага.