Не все в романі Дітера Нолля може задовольнити вимогливого радянського читача. Часом автор перенасичує твір детальними описами «ресторанних» пригод, сценами пияцтва і розпусти, ідучи за натуралістичними тенденціями буржуазної романістики. З надмірною детальністю розповідається про гімназіальний побут у прелюдії роману, про численні любовні зв’язки героя. Поверхово розкритий внутрішній світ Шнайдерайта, Гундель, професора Гольта і деяких інших позитивних персонажів — людей, що своєю працею закладали основи майбутньої Німеччини. Цікаво задуманий образ єфрейтора Горбека залишається ледь окресленим, ескізним.
Та ці недоліки не применшують творчий успіх молодого ще письменника, учасника війни, який добре знає, про що пише. Нолль уміє малювати справді типові, колоритні характери, глибоко індивідуалізовані через їх поведінку, внутрішній і зовнішній портрет, особисту мовну манеру (Вольцов, Готтескнехт, Бургкерт, фрау Гольт, Ута, Еберсбах), використовує в різноманітних художніх завданнях набуті світовою літературою XX століття прийоми зосередження навколо основного героя широкої системи епізодів, образів персонажів, введення політичних дискусій і філософсько-етичних роздумів, внутрішнього монолога і невласної прямої мови, вміння триматися в рамках «об’єктивованої розповіді», характерної для багатьох зарубіжних романістів (Ремарк, Белль, Хемінгуей та інші), за якою, проте, завжди відчуваємо позицію автора. Образ Вернера дозволяє сказати, що еволюція молодого гітлерівського солдата, який, за власними його словами, має «печать Каїна на чолі», до людини нового світу розкривається з психологічною глибиною, чи не найбільшою для німецької прози. Навіть у такої досвідченої письменниці, як Анна Зегерс, психологічна мотивація еволюції есесівця Рецлова («Людина та її ім’я»), що швидко стає активістом мирного будівництва, видається трохи спрощеною. Дітер Нолль глибше підходить до зображення складного процесу перевиховання молодого німця.
Письменники XIX століття дали світові цілу серію романів про історію молодої людини того часу. Новітня зарубіжна література теж чимало зробила в цьому відношенні, хоч образи молодих людей XX століття — Марка Рів’єра («Зачарована душа» Ромена Роллана), Жака Тібо («Сім’я Тібо» Мартена дю Гара), Ерніти («Ерніта» Теодора Драйзера), Прінсі («Глибинне джерело» Альберта Мальца), Ервіна («Мертві залишаються молодими» Анни Зегерс), Еріка Горіна («Живи з блискавкою» Мітчела Уїлсона) та інших ще не вичерпують ускладненої проблематики епохи. А саме новітня епоха відкриває перед молоддю такі перспективи і можливості, яких минуле століття не давало.
Цілком природно (інакше і не могло бути), що твір написаний у традиційному жанрі «роману виховання». Та це — виховання людини сучасної, яка може стати (і в багатьох країнах світу вже стала) будівником зовсім нового суспільства. Тема «пропащого покоління», про яке так багато писали зарубіжні письменники, переростає в романі Нолля, як і у творах Бределя, Бехера, Зегерс, Арагона, Олдріджа та інших, в тему покоління, що знаходить майбутнє. У Нолля зображений не стільки конфлікт поколінь, скільки конфлікт світоглядів, — адже Вернер Гольт приходить до висновку, що і серед «старих», і серед «молодих» були не лише Мейснери і Вольцови, а й Мюллери, і Шнайдерайти. Роман відповідає на болючі питання сучасності, звучить пересторогою всій німецькій (і не тільки німецькій) молоді, якій політика реваншу та агресії, що йде від капіталістичних монополій, загрожує новою трагедією. В цьому і полягає пізнавальне, суспільно-виховне значення «Пригод Вернера Гольта» — твору, що є свідченням зростання молодої літератури Німецької Демократичної Республіки.
Проф. А. ІВАНОВ