— Старшим з живих. Але не старшим взагалі. Поки мене не було, Мондраґон узяв на себе ініціативу і звернувся до Лотаря фон Айнсбаха, знаного теолоґа з Тулузького університету, з проханням дати вичерпне тлумачення порядку престолонаслідування з позицій сучасної богословської науки…
— Стривай-но! Це не той превелебний отець Лотар, що минулого тижня приїхав до нас на запрошення єпископа?
— Так, він. Про його запрошення подбав Мондраґон. Сьогодні ввечері я мав з отцем Лотарем тривалу розмову. Виявляється, він охоче відгукнувся на пропозицію Мондраґона і ще в Тулузі накреслив основні тези трактату, в якому арґументовано доводиться, що формула „наступником короля стає його старший син“ має на увазі передачу божественного начала королівської влади строго по старшій лінії — і смерть нашого батька раніше за діда нічого не міняє. Доки ми з тобою живі, ні дядько, ні тим більше Марґарита не належать до старшої гілки наваррського дому. Старша гілка — ми, а я — старший у роду. Поза тим, — тут Александр підняв догори вказівний палець, — дядькові спроби обґрунтувати свої претензії на старшинство в роду на тій підставі, що буцімто з передчасною смертю нашого батька між мною та дідом втратився безпосередній зв’язок, дуже скидаються на єресь, бо піддають сумніву безсмертя душі.
— Хіба? — сумно всміхнулася Жоанна. — Відколи це ти почав вірити в безсмертя душі?
— А ні відколи. Проте це ніскілечки не заважатиме мені використовувати такі арґументи, щоб переконати в своїй правоті йолопів, що вірять в усілякі байки про Бога та безсмертну душу… Припини кривлятися, Жоанно! І облиш свою проповідь при собі. З мене досить того, що я справно ходжу до церкви.
— Це ще більший гріх, Сандро: прикидатися, що віриш, коли в серці немає ні краплини віри.
— Годі, я сказав! — прикрикнув ґраф, ляснувши долонею по столу. — Не заводься, прошу тебе… Так от, превелебний Лотар обіцяє вже незабаром запропонувати свій трактат на розгляд конґреґації священної канцелярії і впевнений, що не пізніше наступного Різдва, цебто за півтора року, папа схвалить його і внесе до списку Вселенської Суми Теолоґії[29].
— Невже? — засумнівалася Жоанна. — Ти гадаєш, що найсвятіший отець підтримає твої домагання? Адже він вельми прихильний до дядька — та й до Марґарити також, хоч і засуджує її розпусну поведінку.
— А я й у гадці не маю звертатися до нього за підтримкою. Єдине, що від нього потрібно, це схвалення трактату, в якому ні разу не згадується Наварра, як, власне, й будь-яка інша країна. Питання про престолонаслідування розглядається там безвідносно до якогось конкретного випадку, і нікому й на думку не спаде пов’язувати його з Наваррою; тільки б ніхто не дізнався, що він був написаний на моє замовлення, і все буде гаразд. Положення трактату цілком узгоджуються з нині чинними нормами римського права, в незмінності яких кровно зацікавлений весь рід Юліїв. Ну а папа, сам Юлій, гадаю, не проґавить нагоди зробити родичам послугу, тим більше важливу, що останнім часом серед вищої італійської знаті посилилися настрої на користь елективної монархії — щоб імператора обирав Сенат, як це було в давнину, ще до Корнелія Великого. От тоді я й заявлю про свої права, посилаючись на їх канонічну обґрунтованість, і таким чином позбавлю дядька та Марґариту підтримки з боку Рима. От тоді й подивимося, дорогий дядечку, хто сміятиметься останнім! — При цьому ґрафові очі так хижо й зловтішно заблищали, що Жоанні аж моторошно стало.
— Сандро, любий! — благально озвалася вона. — Тільки не треба крові! Дай мені слово, що обійдешся без крові. Прошу тебе, дуже прошу. Інакше мені доведеться розповісти про все тат… — вона почервоніла й опустила очі, — дядькові.
Александрові губи скривилися в глузливій усмішці:
— Таткові, так? Він для тебе татусь. Тобі байдуже, що твій справжній батько… Втім, гаразд. Не турбуйся, сестричко, я не кровожерливий. До сили я вдамся хіба що в крайньому разі, і вже ніяк не посягатиму на життя милих твоєму серцю узурпаторів — дядька та кузини. Бо ж якщо я буду причетний до їхньої смерті, Сенат відмовиться проголосити мене королем і віддасть корону дядькові Клавдію. А такий варіант мене зовсім не влаштовує. Краще я зачекаю рік-півтора, тим часом вербуватиму собі прихильників, а коли папа схвалить трактат про престолонаслідування, порушу це питання на Сенаті, ініціюю гучний процес і виграю його.
— А ти певен в успіхові?
[29]