Кастель-Бланко знаходився більш ніж у двадцяти милях від Памплони, і молоді люди, хоч і вирушили в дорогу на світанку, прибули до місця призначення пізно ввечері. Всі були дуже стомлені дорогою, а Філіп, до того ж, злий як чорт. Весь день він гарцював на коні біля карети, в якій їхала Бланка, скаржачись їй спочатку на спеку, а згодом — на втому, проте вона навідсіч відмовлялася розуміти його прозорі натяки і здебільшого відмовчувалася, прагнучи тим самим показати йому, як низько він впав у її очах після тієї витівки з Монтіні. Крім того, у Бланки була ще одна, не менш вагома причина не пускати Філіпа до себе в карету: щойно в неї закінчилося місячне, і вона, почуваючи підвищену збудливість і навіть деяку гіперсексуальність, небезпідставно побоювалася, що їй забракне сил успішно протистояти його чарам. Так Філіп і проїхав усю дорогу верхи під акомпанемент глузливих смішків, що час від часу долинали з сусідньої карети, на дверцях якої гордовито красувався герб ґрафства Іверо: то Ґастон д’Альбре в товаристві ґрафівни Гелени коментував їй чергову Філіпову невдачу або ж розважав свою супутницю пікантними історіями про того ж таки Філіпа.
Після прибуття в замок молоді люди нашвидку повечеряли і відразу розійшлися по відведених їм покоях, щоб встигнути як слід відпочити перед запланованою на наступний день розвагою — сільським весіллям. Філіп також збирався піти до себе, але Марґарита затримала його і попросила завітати до неї для серйозної розмови. Розмова й справді видалася серйозна, навіть важка, і під кінець у Марґарити почалася тиха істерика, отож Філіпові довелося лишитися з нею до ранку.
Розділ XLIII
Сумне весілля
З легкої руки Марґарити словосполучення „сільське весілля“ завжди викликатиме в Філіповій пам’яті гнітючу атмосферу туги і приреченості, що панувала в маленькій каплиці Кастель-Бланко, коли настоятель невеликого монастиря, що в двох милях від замку, відправляв урочисту службу на честь молодої подружньої пари, Ґабріеля й Матільди. Низенький товстунець-абат з округлим благовидним лицем і добродушним поглядом ясно-сірих очей був так прикро вражений похоронним виглядом нареченої, що раптом заквапився і мало не наполовину скоротив усю церемонію, а заключне напуття взагалі промовив таким похмурим тоном, яким годилося б говорити „requiescat in pace“[41].
Задум Марґарити явно не вдався. Веселощі були підтяті під корінь, і широко розрекламоване нею сільське весілля перетворилося на бездарний і трохи моторошний фарс. На її превеликий жаль, падре Естебан, Бланчин духівник, єдиний священослужитель, до якого наваррська принцеса почувала щиру симпатію, категорично відмовився вінчати Ґабріеля й Матільду, заявивши, що не братиме ніякої участі в цьому, на його думку, богопротивному діянні, — і більшості гостей стало про це відомо. Можливо, з цієї причини на святковому банкеті молоді вельможі, випивши за здоров’я молодих келиха-другого, постаралися швидше забути про винуватців так званого торжества, і зайняти свої думки іншими, значно приємнішими речами.
Мало-помалу розкішна пиятика принесла свої результати. Присутні пожвавилися, на їхніх обличчях чимраз частіше стали з’являтися усмішки, посипалися жарти, пролунали перші невимушені смішки, а відтак вибухнув гучний гомеричний регіт. Бенкет врешті зрушив з мертвої точки і відразу ж понісся чвалом. Знатна молодь пиячила й веселилася, забувши про почуття міри і про пристойність, начисто іґноруючи будь-які умовності. Добряче налигавшись, Тібальд де Труа і Педро Оска стали женихатися до Марґарити з безцеремонністю сільських парубків, що упадають за мельниковою дочкою. А Філіп, що, всупереч своєму звичаю, сьогодні не поступався іншим пиякам, раз за разом причалював до Бланки з дуже нескромними пропозиціями — проте вона була ще не досить напідпитку, щоб прихильно поставитися до його упадань.
О десятій вечора п’яненька Марґарита оголосила, що молодим час лягати в ліжечко. На Філіпів подив, добра половина учасників бенкету, здебільшого неодружені молоді люди, зголосилися супроводжувати подружжя до їхніх покоїв. Лише трохи згодом він уторопав, що всі ці принци королівської крові вирішили взяти участь у грі, за якою вони доти лише поблажливо спостерігали з висоти свого сану, та ще жодного разу не спускалися до того, щоб самим вступити в сутичку за підв’язку молодої. Філіп ніяк не міг пропустити такого дивовижного видовища і пішов разом з ними, прихопивши з собою Бланку, якій забракло рішучості відмовити йому в товаристві. Збагнувши, в чім річ, за ними потяглася й решта присутніх на бенкеті.
[41]