— Я дуже вдячний вам за допомогу, кузино, — першим озвався Філіп. — Якби ви не втрутилися, сьогоднішня вечірка могла б закінчитися бійкою.
— Тому я і втрутилася, що не хотіла цього, — відповіла Ізабелла. — Не варто мені дякувати, я вчинила так для себе — щоб не бути свідком мордобою між принцами королівської крові.
— І все ж дозвольте мені вважати себе вашим боржником.
Вона лукаво всміхнулася:
— А ви не дуже образитеся, якщо я не дозволю?
— Чому? — здивувався Філіп.
— Чесно кажучи, я боюся бути вашим кредитором, любий кузене. Наскільки мені відомо, у досить своєрідне розуміння боргу перед дамою, до того ж ви, як і Господь Бог, звикли повертати сторицею. Тому я відразу списую ваш борг і спалюю всі ваші векселі.
Філіп тихо розсміявся.
„По-моєму, я закохуюся, — вирішив він, прагнучи помститися Бланці за її непоступливість. — Яка чарівна дитина!… Гм, нівроку собі дитина — майже на три роки старша за мене“.
Він ніжно поцілував її руку і тієї ж миті відчув на собі похмурий погляд свого тезки, ґрафа де Пуатьє.
— Ну ось, — сумно констатувала Ізабелла. — Так у нас з чоловіком завжди: коли він сміється — я невесела, мені весело — він супиться.
— Щиро вам співчуваю, — сказав Філіп. — Боюся, ви ставите себе під удар, продовжуючи залишатися в моєму товаристві.
Ізабелла мило труснула своєю білявою голівкою:
— Ваші побоювання марні, кузене.
— Хіба?
— Саме так. Я вже поставила себе під удар, коли втрутилась у вашу сварку з кузенами Тібальдом та Педро. Гірше не буде. Тепер не має принципового значення, скільки часу я пробуду з вами віч-на-віч — чверть години чи чотири години.
— Чи всю ніч? — вкрадливо поцікавився Філіп.
— Чи всю ніч, — повторила вона зі ствердною інтонацією. — Це нічого не змінить. Все одно завтра мене чекає бурхлива сцена ревнощів.
— Гм… І на якій підставі?
— Та ні на якій. Просто мало не з першого дня нашого перебування в Памплоні мій чоловік узяв собі в голову, що ми з вами потай, як він висловлюється, крутимо шури-мури.
— Он як! Отже, у нас роман? А я й не знав.
— Зате мій чоловік в цьому впевнений… Був упевнений.
— Був?
— Так, був. Після того, як у сварці я стала на ваш бік, його впевненість переросла в переконання.
— Ну, коли так, — промовив Філіп, спрямувавши на неї ніжний погляд, — то що заважає нам виправдати його сподівання… чи то пак, підозри? Адже, за вашим власним твердженням, гірше все одно не буде. Га?
Ізабеллині щоки знову зашарілися. Вона потупила очі і в розгубленості стала перебирати пальцями оборки своєї сукні.
— Це слід розуміти так, що ви мене знаджуєте?
— На Бога, кузино, зовсім ні! Це ви мене знаджуєте.
— Я?!
— А хто ж іще? Нашу розмову вели ви, а я лише пасивно утримував її в заданому вами руслі. І саме ви спровокували мене на цю пропозицію.
Ізабелла ще більше розгубилася.
— Повірте, кузене, я й у гадці цього не мала.
Філіп пильно подивився їй в очі:
— Так-так. Ви й справді не лукавите.
— Я ж кажу, що ви помиляєтеся.
— Ні, кузино, все не так просто. Може, свідомо ви не збиралися провокувати мене, але десь у глибині душі вам дуже хотілося, щоб я запропонував вам своє кохання.
— Кохання, кажете? — мовила вкрай збентежена Ізабелла. — А вам не здається, що ви надто широко трактуєте це слово? Коханням не можна розкидатися направо й наліво. Але ви, схоже, освідчуєтеся в коханні всім жінкам, яких хочете звабити.
— Та ви, бачу, змовилися з Бланкою! — з невдоволеним зітханням зауважив Філіп.
Ізабелла всміхнулася:
— Тепер зрозуміло, чому ви так образилися на кпини Марґарити й Фернандо. У мене відразу виникла підозра, що ви спіймали у Бланки облизня.
Тепер надійшла черга червоніти Філіпові. Проте він швидко опанував себе і парирував:
— Раз ви такі проникливі, принцесо, то чи не скажете мені, чому ваш двоюрідний брат Ерік[42] дивиться на мене так, ніби зараз я зваблюю його дружину. Здається, він безнадійно закоханий в одну відому нам даму, яка зовсім не поспішає відповідати йому взаємністю.
— Вона заміжня, — заперечила Ізабелла, проте в її голосі чулася невпевненість.
— А то біда! Це ж не заважає їй загравати з Гамільтоном.
Ізабелла здивовано глянула на нього:
— Про що ви кажете, кузене?
Її подив був такий щирий, що Філіп навіть розгубився.
— Невже я щось наплутав? Чомусь я був певен, що це на ваше прохання кузен Ерік виклопотав для барона запрошення до Кастель-Бланко.
[42] Мати Ізабелли Араґонської, Ізабелла Брабантська, була рідною сестрою Марії Брабантської, матері Еріка Датського.