Філіп також не надто охоче розмовляв з наваррською принцесою. Він відповідав їй невлад і знай скоса кидав швидкі погляди на сусідню ґрупу, де був Рікард Іверо. Філіп ніскільки не переживав за успіх Ернанового задуму — в таких справах він цілком покладався на свого друга і був упевнений, що той не схибить. Його підвищений інтерес до цієї компанії пояснювався іншою причиною: крім Рікарда й Гелени Іверо, Ґастона д’Альбре, Марії Араґонської та Аделі де Монтальбан, там була також і Бланка, яка жваво базікала про щось з Геленою, зовсім не звертаючи на Філіпа уваги.
— Агов, Бланко! — гукнула її Марґарита, збагнувши нарешті, в чому річ. — Приєднуйся до нас. Гелено, відпусти кузину — у вас мало кавалерів, а нашій компанії якраз бракує однієї дами.
Бланка поглянула на Філіпа і вже була похитала головою, аж це Гелена з хитрою усмішкою промовила:
— Кузина боїться за свою цноту. Вона просто тане від чар кузена Аквітанського. Учора він трохи не звабив її, і лише відчайдушним зусиллям волі їй вдалося дати відсіч його хтивим домаганням. Отож не дивно, що…
— Припини, кузино! — обурено вигукнула Бланка, вмить почервонівши. — Таке ще скажеш!
Вона хльоснула батогом по крупу свого коня, під’їхала до Марґарити і, з викликом дивлячись на Філіпа, заявила:
— Я анітрохи не боюся!
Філіп поглядом подякував Гелені, яка відповіла йому змовницькою усмішкою, і звернувся до Бланки:
— Я в цьому не сумніваюся, кузино. Щоб мене боялися, я маю бути страшним. А я зовсім не страшний — я сама лагідність і чарівність.
Марґарита розсміялася.
— Хіба це не мило, ґрафе? — сказала вона Тібальду. — Ви не вважаєте, що в нашого любого принца ориґінальна манера залицятися?
Тібальд лише похмуро посміхнувся і нічого не відповів.
А Філіп схилився до Бланки і спитав:
— То це правда?
— Що?
— Те, що сказала кузина Гелена. Про відчайдушні зусилля.
Бланка промовчала, всім своїм виглядом демонструючи зневагу.
Гурти молодих людей поступово роз’їхалися врізнобіч і незабаром згубили один одного з очей. Марґарита впевнено вела своїх супутників добре знайомою їй лісовою стежкою. Просувалися вони неквапно і за годину проїхали такий невеликий відрізок шляху, що кожен з них, припустивши коня, міг без особливих зусиль подолати цю відстань за якихось чверть години.
Відчайдушно блазнюючи, Марґарита намагалася розворушити Тібальда, проте всі її жарти він або іґнорував, або відповідав на них кривими усмішками і недоречними заувагами вельми похмурого змісту. Тим часом між Філіпом та Бланкою зав’язалася невимушена розмова. Філіп сипав дотепами, вона відповідала йому влучними добродушними кпинами, раз за разом вони заходилися веселим сміхом. Одно слово, в емоційному плані це двійко становило собою повну протилежність мінорному дуетові Марґарита — Тібальд.
Врешті-решт наваррська принцеса не витримала і роздратовано промовила:
— Але ж ви й понура, пане ґрафе! А ще поет!
— Атож, — буркнув Тібальд. — Я поет.
— І де ж подівся ваш поетичний темперамент? Вовки з’їли? Ви претендуєте на роль супутника всього мого життя, а на ділі виявляєтеся нікудишнім супутником навіть для прогулянки в лісі… А ось протилежний приклад, — вона кивнула в бік Філіпа та Бланки. — Ви тільки погляньте, як розворкувалися наші голубки. Кузен Аквітанський, за його власним визнанням, цілковитий нездара в поезії, він і двох рядків гаразд стулити не може, не кажучи вже про епічні поеми. Але ця обставина зовсім не заважає йому заливатися зараз соловейком.
— Це неправда, що він нездара, — втрутилася Бланка. — У Толедо Філіп складав чарівні рондó[44].
— Дякую, кузино, за ваш схвальний відгук, — ввічливо поклонився їй Філіп, — але ви явно переоцінюєте мої скромні досягнення.
[44] Рондó — вірш з п’ятнадцяти рядків зі складним чергуванням рим і неримованим рефреном.