— Ні, всього лише тиждень. Це Александр попросив мене взяти її до себе… Ну… Ви ж розумієте…
— Розуміємо, — кивнув Ернан. — А ця Дора звідки?
— Раніше вона служила в кузини Іверо, та коли Гелена дізналася…
— Коли Гелена дізналася, — допомогла їй Бланка, — що її покоївка плутається з Александром, то прогнала її геть.
— Зрозуміло, — сказав Шатоф’єр. — А тепер, пані, я заздалегідь перепрошую за дуже нескромне запитання, я дуже жалкую, що змушений поставити його, але…
Жоанна напружилася і зблідла, як полотно. Її пальці учепилися в поруччя крісла.
— Я слухаю вас, пане, — через силу промовила вона.
— Коли сьогодні ваш брат приходив до вас, про що ви з ним розмовляли?
— Це дуже нескромне запитання, пане ґрафе, — тільки й сказала ґрафівна і закусила нижню губу. Але обличчя її виражало явне полегшення; очевидно, вона чекала куди більш нескромного запитання.
— Пані, — знову заговорив Ернан. — Переконливо прошу вас відповісти, задля вашого ж блага. Подивіться на нас — ми всі ваші друзі. Пан Гамільтон, з яким ви твердо вирішили одружитися. Пані Бланка, яку ви трохи побоюєтеся, а проте поважаєте її. Ваш кузен Філіп — він почуває до вас щире симпатію. І нарешті я — пані Бланка може поручитися за мене. Повірте, я зичу вам тільки добра.
— Довірся ґрафові, Жоанно, — підтримала його Бланка. — Довірся всім нам. Я ручаюся за пана де Шатоф’єра і за кузена Філіпа.
Жоанна важко зітхнула:
— Гаразд. Я розмовляла з Александром про пана барона.
— То він знає про це?
— Так, знає.
— І схвалює ваш зв’язок?
— Ну… В душі він проти, однак згоду свою дав.
— На ваш шлюб?
— Так.
— І коли ж?
— Минулого тижня. Але з випробувальним терміном.
— В якому розумінні?
— Александр зажадав, щоб я приховувала це доти, доки він не пересвідчиться в серйозності намірів Рі… пана Гамільтона.
— І ви приховували?
— Так. Хоч… Я мусила довіритися Гелені, щоб… щоб…
— Я знаю, — кивнув Ернан. — Ну, ось ми й дійшли до найделікатнішого моменту в нашій бесіді. Скажіть, пані, як ваш брат ставився до ваших нічних побачень з паном бароном?
Жоаннині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.
— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…
— І ви пообіцяли йому?
— Так.
— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.
— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.
— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…
— Якщо ми розповімо їй зараз, — тихо промовив Ернан, — почнеться істерика. А тим часом справа наближається до розв’язки… — Він підвівся з канапи. — Пані ґрафівно, пане бароне. Можливо, моя пропозиція видасться вам вельми дивною, але я просив би вас найближчу годину, максимум півтори, провести в покоях пані Бланки.
Жоанна відняла руки від обличчя і здивовано втупилася в Шатоф’єра.
— Але навіщо? Я не розумію… — Вона повернулася до Бланки: — Кузино! Хоч ти поясни мені, що все це означає?
Обмінявшись з Ернаном швидкими поглядами, Бланка підійшла до Жоанни, опустилася перед нею навпочіпки і взяла її руки в свої.
— Хуаніто[49], — лагідно і водночас твердо заговорила вона. — Коли я скажу тобі, що так треба, ти послухаєшся мене? Не ставлячи ніяких запитань, не вимагаючи ніяких пояснень — просто тому, що я так хочу, що я вважаю це необхідним. Зроби так, як радить пан де Шатоф’єр. Ну!
Жоанна згідно кивнула. Вона була дівчина слабовільна, нерішуча, особливим розумом не відзначалася і звикла плисти за течією, підкоряючись тим, хто сильніший за неї; тому розумна, вольова та владна Бланка мала на неї величезний вплив.
— От і добре, серденько. Пізніше ми неодмінно все тобі розповімо, а поки нехай пан де Шатоф’єр проведе тебе й барона до моїх покоїв.
Тим часом Ернан відвів Гамільтона убік і видобув з-за вилоги камзола пергаментний сувій.
— Сподіваюся, ви читаєте ґалльською, бароне?
— Так.
— А ви пам’ятаєте, що трапилося з фортецею шейха Ель-Баттіха, коли наші розвідники влаштували пожежу в її пороховому льосі?
— Звичайно, пам’ятаю. Вся фортеця злетіла в повітря. Та до чого ви хилите?
— А ось до чого, — сказав Ернан, сунувши Гамільтонові в руки сувій. — Коли ви прочитаєте ґрафівні те, що тут написано, з нею трапиться щось на зразок вибуху. І я переконливо прошу вас, бароне: ввійшовши до покоїв пані Бланки замкніть на засув двері, проведіть ґрафівну до спальні… Не турбуйтеся, там все гаразд, постіль прибрана, ніяких пікантних дамських речей на видноті не лежить, обстановка охайна і вельми пристойна. Я сказав: „до спальні“ лише тому, що це найдальша від входу кімната, і ніяких криків, ридання та голосінь зовні чутно не буде.
[49]