Проте наприкінці літа 1451 року ситуація різко змінилася. Спочатку придворні завважили ту дивну обставину, що Бланка, перебуваючи на людях у Філіповім товаристві, почувається ніяково, тримається з ним занадто сухо та офіційно, а на кожну згадку про нього чомусь бентежиться і негайно переводить розмову на іншу тему. Згодом було помічено, що Філіп, який відразу по переїзді до Толедо придбав собі розкішний особняк, ввічливо відкинувши пропозицію Альфонсо замешкати в палаці, останнім часом начебто вгамував свою пиху і частенько залишався ночувати в покоях, відведених йому на половині наступника престолу. Всюдисущі очі двору не обминули увагою й загадкові нічні рейди Філіпа: пізно увечері він потай прокрадався до апартаментів принцес, а на світанку, так само потай, повертався до себе, причому робив це мало не щоночі. І тоді по палацу, відтак по всьому місту, а незабаром і по всій Іспанії вперто поповзли чутки про падіння останньої твердині жіночої доброчесності — принцеси Бланки Кастільської. Нікому навіть на думку не спадало, що черговою жертвою Філіпа стала зовсім не вона, а її менша сестра, дванадцятирічна крихітка Елеонора, яку зазвичай називали просто Норою.
Правду кажучи, Філіп не збирався зваблювати Нору, це сталося ненароком, без будь-якого заміру з його боку. Намагаючись підкорити непоступливу Бланку, він пускав у хід всі свої чари, вдавався до різноманітних хитрощів, застосовував найефектніші прийоми зі свого багатого арсеналу спокусника, і зовсім несподівано, мимохідь, закохав у себе її сестру. Самого Філіпа це заскочило зненацька і стало для нього правдивим потрясінням, оскільки він завжди дивився на Нору, як на малу дитину.
Одначе Норина пристрасть виявилася аж ніяк не дитячою, принаймні, не по-дитячому самовідданою. На противагу Бланці, вона з легкістю переступила через своє виховання і заповзялася тероризувати Філіпа, безсоромно пропонуючи йому себе. Зрештою він поступився її домаганням і зробив це з двох причин: по-перше, на зло Бланці, а по-друге, він просто не зміг устояти. Дитяча безпосередність Нори, її весела, життєрадісна вдача, її безтурботність зачаровували Філіпа; а поза тим, вона була надзвичайно вродлива — тією яскравою, довершеною вродою, що нею відзначалися представники Аквітанського дому. У третьому коліні в ній проявилися сімейні риси її рідні по материній лінії[13], чимсь вона дуже нагадувала Філіпові його любу сестричку Амеліну, і в кінцевому підсумку це вирішило справу.
Втім, до честі Філіпа треба зазначити, що він відчайдушно боровся зі спокусою, і його перша близькість з Норою відбулася з її ініціативи і, в певному сенсі, проти його волі. Бланка ж, втративши будь-яку надію напоумити сестру і відрадити Філіп від нічних побачень з нею, стала повіреною їхнього кохання, влаштовувала їм зустрічі, захищала Нору від цікавості придворних і слуг — та так завзято, що в результаті накликала всі підозри на себе.
Король був, мабуть, останнім з вельмож Кастілії та Леону, до якого дійшли чутки про любовний зв’язок між Філіпом та Бланкою. Цей, на перший погляд вельми дивний факт насправді пояснювався дуже просто. Дон Фернандо був государем крутої вдачі і славився своєю непередбачуваністю; навіть наближені короля, що тішилися його беззастережною довірою, і ті не наважувалися бодай натякнути йому про гріхопадіння дочки, небезпідставно побоюючись, що перший і найпотужніший шквал королівського гніву звернеться на того, хто принесе йому цю прикру звістку. Альфонсо ж, єдиний, хто не боявся батька, вважав за краще тримати язика за зубами. Як і всі інші, він помилявся щодо предмета захоплення свого друга і таємно сподівався, що рано чи пізно Бланка завагітніє від Філіпа, і той буде змушений одружитися з нею.
Змова мовчання навколо короля тривала майже три місяці. Нарешті його менший син, Фернандо де Уельва, що всіма фібрами душі ненавидів Бланку (а заодно й Філіпа, бо той справді певний час був коханцем його дружини), подолав свій страх перед батьком і доніс на сестру. Однак про це Філіп дізнався згодом, а надвечір того дня він отримав від короля запрошення негайно прибути до палацу. Посланець, що привіз йому листа, від себе додав, що донові Фернандо про все відомо, і він, мовляв, „спокійний, як перед стратою“, що було дуже поганим знаком.
[13] Мати Елеонори Кастільської (а також Бланки, Альфонсо та Фернандо) Бланка Портуґальська (нар. 1441 р.) була дочкою Хуана Портуґальського і Жоанни Аквітанської — рідної сестри герцоґа Робера I Благочестивого, Філіпового діда.