Цього цілком достатньо, аби я сповнився великою повагою до марсіанської вогнепальної зброї. Ніби якесь шосте чуття підказало мені відмовитись від спроби втекти серед білого дня з-під дул двадцяти таких машин смерті.
Марсіани, недовго порадившись, розвернулися й поїхали геть у тому напрямку, звідки прибули, залишивши одного з них біля огорожі. Коли вони від’їхали ярдів на двісті, то зупинилися і, повернувши скакунів до нас, стали спостерігати за воїном біля інкубатора.
Це був той самий, чий спис ледь не простромив мене. Очевидно, він був ватажком загону, бо я помітив, що вони перемістилися на теперішню позицію за його вказівкою. Коли його загін зупинився, він спішився, відкинув свій спис і дрібну зброю і попрямував навколо інкубатора до мене — зовсім беззбройний і такий само голий, як і я, якщо не рахувати прикрас, закріплених на голові, кінцівках і грудях.
Коли він був приблизно за п'ятдесят футів від мене, він розстебнув величезний металевий браслет і, тримаючи його на відкритій долоні, звернувся до мене чистим, звучним голосом, проте мовою, яку, годі й казати, я не міг зрозуміти. Потім він зупинився, ніби чекаючи на мою відповідь, наставивши свої схожі на антени вуха і ще більше розвернувши до мене свої дивні очі.
Оскільки тиша стала нестерпною, я вирішив ризикнути й почати розмову зі свого боку, здогадавшись, що він пропонує мир. Те, що він кинув зброю і відвів загін перед тим як наблизитися, означало б мирні наміри в будь-якому куточку Землі, тож чому б і не на Марсі!
Поклавши руку на серце, я низько вклонився марсіанину і пояснив йому, що хоч я і не розумію його мови, його вчинки свідчать про мир і дружбу, які зараз понад усе дорогі моєму серцю. Звісно, я міг би з таким самим успіхом звертатися до дзюркотливого струмка — стільки ж сенсу моя промова несла для нього, але він зрозумів мій жест, яким я супроводив свої слова.
Простягнувши до нього руку, я підійшов і взяв браслет із його відкритої долоні, застібнувши його на своїй руці вище ліктя; посміхнувся йому і став чекати. Його широкий рот розплився у відповідній посмішці, і, зчепивши одну зі своїх середніх рук із моєю, ми повернулися і пішли до його скакуна. Водночас він махнув своїм послідовникам, аби ті наближалися. Вони рвонули до нас шаленим галопом, але були зупинені його сигналом. Очевидно, він боявся, що якщо я знову по-справжньому налякаюсь, то можу взагалі вистрибнути за межі горизонту.
Він перекинувся кількома словами зі своїми людьми, показав мені жест, що я поїду позаду одного з них, а потім сів на свого звіра. Призначений воїн простягнув до мене дві чи три руки і підсадив мене позаду себе на блискучу спину свого скакуна, де я тримався як міг за ремені та пряжки, що тримали зброю та прикраси марсіанина.
Уся кавалькада розвернулася і помчала галопом у бік пасма пагорбів удалині.
РОЗДІЛ IV
Ми проїхали, мабуть, миль десять, коли земля почала стрімко підійматися. Ми, як я дізнався згодом, наближалися до краю одного з давно висохлих морів Марса, на дні якого і відбулася моя зустріч із марсіанами.
За короткий час ми дісталися підніжжя гір і, подолавши вузьку ущелину, виїхали до відкритої долини. На її далекому краї виднілося низьке плато, на якому я угледів величезне місто. Ми помчали до нього, в’їжджаючи дорогою, схожою на давній зруйнований шлях, що вів із міста, але лише до краю плато, де він раптово обривався широкими сходами.
Придивившись уважніше, поки ми проїжджали повз, я побачив, що будівлі були покинуті; хоча вони й не зазнали сильних руйнувань, усе свідчило про те, що в них не мешкали роками, а можливо, і віками. Ближче до центру міста була велика площа — плаза [40], — на якій та в прилеглих будівлях розташувалось близько тисячі істот тієї ж породи, що й мої викрадачі — бо саме такими я тепер їх вважав, попри чемну манеру, в якій мене заманили в пастку.
За винятком прикрас, усі були голими. Жінки зовні мало чим відрізнялися від чоловіків, хіба що їхні ікла були пропорційно більшими — у деяких вони вигиналися майже до самих високо розташованих вух. Їхні тіла були меншими й світлішими за кольором, а пальці на руках і ногах мали зачатки нігтів, яких у самців не було взагалі. Зріст дорослих самиць коливався від десяти до дванадцяти футів.
40
«Plaza» — відкрита громадська площа в іспанському стилі, характерна для архітектури південного заходу США та Марса Берроуза