Кімната була добре освітлена через низку великих вікон і чудово оздоблена настінним живописом та мозаїкою. Проте на всьому лежав той невловимий відбиток старовини, який переконував мене: архітектори та будівничі цих дивовижних творінь не мали нічого спільного з тими грубими напівдикунами, що мешкали тут тепер.
Сола жестом запросила мене сісти на купу шовку в центрі кімнати, а сама, повернувшись, видала дивний шиплячий звук, наче подаючи сигнал комусь у сусідній залі. У відповідь на її клич я вперше побачив нове марсіанське диво. Воно ввалилося всередину на своїх десяти коротких ногах і всілося перед дівчиною, наче слухняне цуценя. Ця істота була розміром із шетлендського поні [48], але її голова трохи нагадувала жаб’ячу, за винятком того, що щелепи були озброєні трьома рядами довгих гострих іклів.
РОЗДІЛ V
Сола пильно глянула в люті очі звіра, пробурмотіла пару слів команди, вказала на мене і вийшла з зали. Я не міг не думати про те, що ця люта на вигляд потвора може зробити, залишившись наодинці з таким відносно ніжним шматком м’яса, як я. Проте мої побоювання були марними: звір, лише мить уважно спостерігаючи за мною, швидко перетнув кімнату до єдиного виходу, що вів на вулицю, і влігся на весь зріст поперек порога.
Це був мій перший досвід спілкування з марсіанським сторожовим псом, але йому не судилося стати останнім. Цей хлопець пильно охороняв мене весь час, поки я залишався в полоні у зелених людей; двічі він рятував мені життя і ніколи добровільно не залишав мене ні на хвилину.
Поки Сола була відсутня, я скористався нагодою, щоб детальніше оглянути кімнату, в якій опинився. Настінний живопис зображував сцени рідкісної та дивовижної краси: гори, річки, озера, океани, луки, дерева та квіти, звивисті дороги, залиті сонцем сади — картини, які легко можна було б прийняти за земні, якби не дивне забарвлення рослинності. Робота, очевидно, була виконана рукою майстра — настільки витонченою була атмосфера і досконалою техніка. Проте ніде не було зображення живої істоти, людини чи звіра, за яким я міг би здогадатися про зовнішність тих інших, можливо, вимерлих мешканців Марса.
Поки я давав волю своїй уяві, будуючи шалені здогадки щодо дивних аномалій, з якими досі стикався на Марсі, повернулася Сола, несучи їжу та напої. Вона поставила їх на підлогу поруч зі мною, а сама сіла трохи віддалік, пильно спостерігаючи за мною. Їжа складалася приблизно з фунта якоїсь твердої субстанції, що за консистенцією нагадувала сир і була майже безсмачною. Напій же виявився чимось на кшталт молока якоїсь тварини. Воно було не неприємним на смак, хоча й злегка кислуватим, і невдовзі я навчився дуже цінувати його. Як я згодом з’ясував, воно походило не від тварини (оскільки на Марсі є лише один вид ссавців, та й той надзвичайно рідкісний), а з великої рослини, що росте майже без води. Здавалося, вона добуває цей щедрий запас молока з ґрунту, вологи в повітрі та сонячних променів. Одна така рослина дає вісім-десять кварт [49] молока на день.
Після трапези я відчув неабиякий приплив сил, але, потребуючи відпочинку, розлігся на шовках і невдовзі заснув. Мабуть, я проспав кілька годин, бо коли прокинувся, було вже темно, і я дуже змерз. Я помітив, що хтось накинув на мене хутро, але воно частково сповзло, а в темряві я не міг його поправити. Раптом чиясь рука витягнулася і натягнула хутро на мене, а невдовзі додала ще одне покривало.
Я припустив, що моєю пильною опікункою була Сола, і не помилився. Ця дівчина була єдиною серед усіх зелених марсіан, з якими я стикався, хто виявляв співчуття, добрoту та прив’язаність. Її турбота про мої тілесні потреби була невтомною, а її дбайливість врятувала мене від багатьох страждань і злиднів.
Як я згодом дізнався, марсіанські ночі надзвичайно холодні, а оскільки тут практично немає сутінків чи світанків, зміни температури відбуваються раптово і вкрай неприємно — так само, як і переходи від яскравого денного світла до темряви. Ночі тут або сліпучо яскраві, або дуже темні: якщо на небі немає жодного з двох місяців Марса, настає майже суцільна темрява, оскільки розріджена атмосфера (чи, точніше, її майже повна відсутність) не здатна розсіювати зоряне світло. З іншого боку, коли обидва місяці з’являються на небосхилі одночасно, поверхня землі освітлюється надзвичайно яскраво.