Її «здобич» виявилася самцем близько чотирьох футів [54] заввишки, дуже сильним і фізично досконалим. До того ж він швидко вчився, і ми отримували неабияке задоволення — принаймні я, — спостерігаючи за нашим гострим суперництвом. Марсіанська мова, як я вже казав, надзвичайно проста, і за тиждень я вже міг висловити всі свої потреби та розумів майже все, що мені говорили. Так само під керівництвом Соли я розвинув свої телепатичні здібності, тож невдовзі міг відчувати практично все, що відбувалося навколо.
Найбільше Солу дивувало в мені те, що хоча я легко перехоплював телепатичні повідомлення від інших (часто навіть ті, що не призначалися мені), ніхто за жодних обставин не міг прочитати в моїх думках бодай крихту. Спершу це мене дратувало, але згодом я був дуже радий цьому, оскільки це давало мені беззаперечну перевагу над марсіанами.
РОЗДІЛ VIII
На третій день після церемонії в інкубаторі ми вирушили додому, але заледве голова колони виїхала на відкриту місцевість перед містом, як надійшов наказ негайно й поспіхом повертатися. Наче роками треновані саме для такого маневру, зелені марсіани розтанули як туман, у просторих дверних отворах навколишніх будівель. Менш ніж за три хвилини вся кавалькада колісниць, мастодонтів і кінних воїнів зникла з очей.
Ми з Солою увійшли в будівлю на самому краї міста — власне, в ту саму, де я мав сутичку з мавпами. Бажаючи побачити, що спричинило такий раптовий відступ, я піднявся на верхній поверх і виглянув з вікна на долину та пагорби за нею. Там я і побачив причину їхньої поспішної втечі. Величезне судно — довге, низьке, пофарбоване в сіре — повільно випливло з-за гребеня найближчого пагорба. За ним інше, і ще одне, і ще, аж поки двадцять кораблів, низько ширяючи над землею, повільно й велично попливли в наш бік.
На кожному з них від корми до носа над верхньою палубою майорів дивний стяг, а на носі було зображено якийсь химерний знак, що виблискував на сонці й був чітко помітний навіть з тієї відстані, на якій ми перебували. Я бачив постаті людей, що скупчилися на передніх деках та верхніх надбудовах повітряних суден. Чи вони помітили нас, чи просто роздивлялися мертве місто — сказати я не міг, але в будь-якому разі на них чекав далеко не гостинний прийом. Раптово і без попередження зелені марсіанські воїни відкрили нищівний вогонь з вікон будинків, звернених до долини, якою так мирно просувалися величезні кораблі.
Сцена миттєво змінилася, наче за помахом чарівної палиці. Головне судно розвернулося до нас бортом і, пустивши в хід свої гармати, відповіло на наш вогонь. Водночас воно рухалося паралельно нашому фронту на невеликій відстані, а потім почало розвертатися з очевидним наміром описати велике коло, щоб знову вийти на позицію навпроти нашої вогневої лінії. Інші судна йшли слідом за ним, і кожне відкривало вогонь, щойно опинялося на позиції. Наш обстріл не вщухав ні на мить, і я сумніваюся, що бодай чверть наших пострілів пройшла повз ціль. Мені ще ніколи не доводилося бачити такої смертоносної точності прицілювання. Здавалося, що після вибуху кожної нашої кулі з кораблів падала маленька постать, а стяги й надбудови розліталися в спалахах полум’я, коли нестримні снаряди наших воїнів прошивали їх наскрізь.
Вогонь із кораблів був майже безрезультатним. Як я згодом дізнався, причиною став несподіваний перший залп, який застав екіпажі зненацька, а прицільні пристрої гармат залишилися незахищеними від убивчої влучності наших воїнів.
Здається, кожен зелений воїн має чітко визначені цілі для вогню за подібних умов бою. Наприклад, частина з них — завжди найкращі стрільці — спрямовують вогонь виключно на бездротові далекоміри та приціли великих гармат атакуючого флоту; інша група так само виводить з ладу менші гармати; дехто знімає артилеристів, інші — офіцерів; певні ж загони зосереджують увагу на решті членів екіпажу, надбудовах, кермовому механізмі та пропелерах [55].
Через двадцять хвилин після першого залпу величезний флот розвернувся і потягнувся назад у тому напрямку, звідки з’явився. Кілька суден помітно «шкандибали» і ледь підкорялися діям своїх поріділих екіпажів. Їхній вогонь повністю припинився, і всі сили, здавалося, були кинуті на втечу. Тоді наші воїни висипали на дахи будівель, які ми займали, і супроводжували армаду, що відступала, безперервною канонадою смертоносного вогню.
55
Це підкреслює, що зелені марсіани — не просто дикуни, а високоорганізована військова сила