— Каор, Кантос Кан!
Він розвернувся блискавично, і перш ніж я встиг опустити руку, вістря його довгого меча вже вперлося мені в груди.
— Хто ти такий? — прогарчав він. Та коли я одним стрибком назад відлетів на п’ятдесят футів від його меча, він опустив зброю і, сміючись, вигукнув:
— Кращої відповіді мені й не треба! На всьому Барсумі є лише один чоловік, здатний стрибати, наче гумовий м’яч. Присягаюся матір'ю дальнього місяця, Джоне Картере, як ти тут опинився? І чи не став ти дарсіном, що можеш змінювати свій колір за власним бажанням?
— Ти змусив мене не на жарт похвилюватися, друже, — вів він далі, після того як я коротко переповів свої пригоди з моменту нашого розставання на арені Вархуна. — Якби зоданганці дізналися моє ім’я та рідне місто, я б невдовзі вже сидів на берегах загубленого моря Корус разом зі своїми шанованими покійними предками. Я тут за дорученням Тардоса Морса, джеддака Геліума, аби розшукати нашу принцесу Дею Торіс. Саб Тан, принц Зоданги, переховує її десь у місті — він до нестями закохався в неї. Його батько, Тан Косіс, джеддак Зоданги, поставив умовою миру між нашими країнами її добровільне заміжжя зі своїм сином. Проте Тардос Морс не піддався на ці вимоги. Він переказав, що він і його народ радше споглядатимуть мертве обличчя своєї принцеси, ніж побачать її дружиною того, кого вона не обирала. Особисто він волів би бути поглинутим попелом загиблого у вогні Геліума, ніж поєднати метал свого дому з домом Тана Косіса. Його відповідь стала найтяжчою образою для Тана Косіса та всіх зоданганців, але народ Геліума полюбив свого правителя за це ще дужче, і його авторитет сьогодні міцніший, ніж будь-коли.
— Я тут уже три дні, — продовжував Кантос Кан, — але досі не з’ясував, де саме тримають Дею Торіс. Сьогодні я вступаю до військово-повітряного флоту Зоданги як розвідник. Сподіваюся в такий спосіб завоювати довіру принца Саб Тана, який командує цим підрозділом, і дізнатися, де принцеса. Я радий, що ти тут, Джоне Картере, бо знаю твою відданість їй. Вдвох ми зможемо досягти набагато більшого.
Тим часом плаза почала заповнюватися людом: місто прокидалося до щоденних справ. Відчинялися крамниці, а кафе наповнювалися ранніми відвідувачами. Кантос Кан привів мене до одного з таких розкішних закладів, де нас обслуговували виключно механічні пристрої. Жодна рука не торкалася їжі з моменту, як вона потрапляла в будівлю в сирому вигляді, аж поки вона не з’являлася на столі перед гостями — гаряча, апетитна, подана у відповідь на натискання крихітних кнопок.
Після сніданку Кантос Кан повів мене до штабу ескадрильї повітряної розвідки. Представивши мене своєму командиру, він попросив зарахувати мене до корпусу. Згідно зі звичаєм, я мав пройти іспит, але Кантос Кан порадив не хвилюватися: він владнав це, подавши документи замість мене і представившись «Джоном Картером» під час перевірки.
— Цю хитрість згодом викриють, — весело пояснив він, — коли звірятимуть мою вагу, зріст та інші особисті дані. Але на це піде кілька місяців, а наша місія до того часу або завершиться успіхом, або остаточно провалиться.
Наступні кілька днів Кантос Кан навчав мене тонкощів польоту та ремонту тих витончених літальних апаратів, які використовують марсіани. Корпус одномісного літака має близько шістнадцяти футів[74] завдовжки, два фути завширшки і три дюйми завтовшки, звужуючись до вістря з обох кінців. Пілот сидить зверху на сидінні, встановленому над маленьким безшумним радієвим двигуном. Плавучість апарата забезпечується всередині тонких металевих стінок корпусу завдяки восьмому барсумському променю, або «променю відштовхування».
Цей промінь, як і дев’ятий, невідомий на Землі, але марсіани виявили, що він є невід’ємною властивістю будь-якого світла. Вони дізналися, що саме сонячний восьмий промінь несе світло сонця до планет, а індивідуальний восьмий промінь кожної планети «відбиває» або виштовхує це світло назад у космос. Сонячний восьмий промінь поглинається поверхнею Барсума, але барсумський восьмий промінь, що прагне виштовхнути світло з Марса в космос, постійно випромінюється планетою, створюючи силу, протилежну гравітації. Якщо цей промінь утримати в резервуарах, він здатний піднімати величезну вагу.
Саме цей промінь дозволив марсіанам так удосконалити авіацію, що бойові кораблі, вага яких значно перевищує все відоме на Землі, плавно й легко ковзають у розрідженому повітрі Барсума, наче іграшкові кульки.