Хоча на кожному нашому судні від носа до корми майоріли прапори Геліума, зоданганцям не потрібні були знаки, аби впізнати ворога: наші зелені воїни відкрили вогонь, щойно противник відірвався від землі. Завдяки своїй неймовірній влучності вони засипали ворожий флот залп за залпом.
Міста-близнюки Геліума, зрозумівши, що прийшла допомога, вислали на підкріплення сотні власних суден. Так почалася перша справжня повітряна битва, яку мені довелося бачити.
Кораблі з нашими зеленими воїнами кружляли над флотами Геліума та Зоданги, що зійшлися в клінчі[87]. Оскільки тарки не мали власного флоту, вони не вміли вправно поводитися з важкою артилерією, проте їхня ручна зброя виявилася надзвичайно ефективною. Саме їхня присутність суттєво вплинула на хід бою, якщо не визначила його фінал.
Спочатку обидві сили йшли на одній висоті, обмінюючись бортовими залпами. Раптом у корпусі одного з велетенських зоданганських кораблів зяюча діра розірвала обшивку; судно хитнулося, перекинулося, і фігурки екіпажу полетіли в прірву з тисячофутової висоти[88]. За мить сама махина з жахливою швидкістю врізалася в м’який ґрунт стародавнього морського дна.
Переможний клич прокотився ескадрою Геліума, і вони з подвоєною люттю накинулися на ворога. Завдяки майстерному маневру два геліумські судна зайняли позицію над супротивником, обсипаючи його градом бомб зі своїх кільових батарей.
Один за одним бойові кораблі Геліума захоплювали висоту, і невдовзі розбиті судна облоговиків безпорадно дрейфували в бік високої червоної вежі Великого Геліума. Кілька кораблів намагалися втекти, але їх швидко оточили тисячі крихітних індивідуальних літаків, а над кожним нависав гігантський лінкор Геліума, готовий висадити абордажну групу.
Менш ніж за годину після того, як переможна зоданганська ескадра піднялася нам назустріч, битву було завершено. Захоплені судна під охороною призових екіпажів попрямували до міст Геліума.
Був у цій капітуляції могутніх літунів і вкрай трагічний бік — наслідок давнього звичаю, який вимагав, щоб здача судна супроводжувалася добровільним стрибком командира переможеного корабля на землю. Один за одним ці хоробрі люди, тримаючи свої прапори високо над головами, кидалися з високих носів своїх величних суден у прірву на жахливу смерть.
Тільки коли командувач усього флоту здійснив цей фатальний стрибок, подавши знак про капітуляцію решти кораблів, бойові дії припинилися, і марна жертва сміливців добігла кінця.
Ми подали сигнал флагману флоту Геліума наблизитися, і коли він підійшов на відстань чутності, я прокричав, що на борту принцеса Дея Торіс і ми хочемо передати її на флагман, щоб її негайно доправили до міста.
Коли зміст мого повідомлення дійшов до них, над палубами флагмана прокотився могутній крик, а за мить прапори принцеси Геліума замайоріли у сотнях місць на верхніх надбудовах. Коли інші судна ескадри зрозуміли значення світлових сигналів, вони підхопили це несамовите вітання, розгортаючи її стяги, що виблискували в сонячних променях.
Флагман рушив до нас, і коли він граціозно розвернувся й торкнувся нашого борту, дюжина офіцерів заскочила на нашу палубу. Коли їхні приголомшені погляди впали на сотні зелених воїнів, що вийшли з бойових укриттів, вони завмерли від жаху, але побачивши Кантос Кана, який рушив їм назустріч, вони пішли вперед, оточивши його.
Потім вийшли ми з Деєю Торіс. Уся їхня увага була прикута до неї. Вона прийняла їх із витонченою люб'язністю, називаючи кожного на ім’я, адже це були люди, яких високо цінував її дід, і вона добре їх знала.
— Покладіть руки на плече Джона Картера, — сказала вона їм, повертаючись до мене, — людини, якій Геліум зобов'язаний як поверненням своєї принцеси, так і сьогоднішньою перемогою.
Вони були вкрай ввічливі зі мною і сказали багато добрих та похвальних слів, але найбільше враження на них справило те, що я зумів залучити лютих тарків до своєї кампанії з визволення Деї Торіс та порятунку Геліума.
— Ви повинні дякувати більше іншій людині, ніж мені, — сказав я, — і ось вона; знайомтеся з одним із найвеличніших солдатів і державних діячів Барсума — Тарсом Таркасом, Джеддаком Тарка.
З тією ж вишуканою ввічливістю, яку вони виявили до мене, вони привітали великого тарка, і, на мій подив, він нітрохи не поступався їм ані манерами, ані шляхетністю мови. Хоча тарки й не належать до балакучих рас, вони надзвичайно формальні, і їхні звичаї дивовижним чином пасують до гідних і витончених манер.
87
Клінч — термін із боксу та єдиноборств, що означає ближній бій, коли суперники змикаються впритул. У цьому контексті — щільне борт-об-борт зіткнення флотів -