Замість того, щоб просуватися розсудливо й гідно, мої спроби йти перетворилися на різноманітні стрибки, які відривали мене від землі на пару футів при кожному кроці й закінчувалися тим, що я розпластувався на обличчі або на спині після кожного другого чи третього стрибка. Мої м'язи, ідеально налаштовані й звиклі до сили тяжіння на Землі, зіграли зі мною злий жарт, намагаючись уперше впоратися з меншою гравітацією та нижчим атмосферним тиском на Марсі.[27]
Проте я був сповнений рішучості дослідити низьку будівлю, яка була єдиною ознакою житла в полі зору, тому вигадав унікальний план — повернутися до найпростішого способу руху — плазування. Це вдавалося мені непогано, і за кілька митей я дістався низької кільцевої стіни огорожі.
На боці, найближчому до мене, не було ні дверей, ні вікон, але оскільки стіна була лише близько чотирьох футів заввишки, я обережно звівся на ноги й зазирнув усередину, побачивши найдивніше видовище, яке мені будь-коли доводилося бачити.
Дах споруди був із суцільного скла завтовшки близько чотирьох-п'яти дюймів [28], а під ним лежали кілька сотень великих яєць, ідеально круглих і сніжно-білих. Яйця були майже однакового розміру — близько двох з половиною футів у діаметрі [29].
П'ять чи шість уже вилупилися, і ті гротескні карикатури, що сиділи, мружачись на сонці, могли кого завгодно довести до думки, що він збожеволів. Вони здавалися суцільними головами з маленькими худорлявими тулубами, довгими шиями та шістьма кінцівками, або, як я дізнався згодом, двома ногами та двома руками, з проміжною парою кінцівок, які могли використовуватися за бажанням як руки або як ноги. Їхні очі були розташовані з самих боків голови, трохи вище центру, і виступали так, що могли бути спрямовані як вперед, так і назад, до того ж незалежно одне від одного. Це дозволяло дивній тварині дивитися в будь-якому напрямку, або в два боки одночасно, без потреби повертати голову.
Вуха, що знаходилися трохи вище очей і ближче одне до одного, являли собою маленькі чашоподібні антени, які у цих молодих особин виступали не більше ніж на дюйм. Їхні носи були просто вертикальними розрізами в центрі обличчя, посередині між ротом і вухами.
На їхніх тілах, що мали дуже світлий жовтувато-зелений колір, зовсім не було волосся. У дорослих особин, як я мав невдовзі дізнатися, цей колір стає глибшим, набуваючи оливково-зеленого відтінку, причому у самців він темніший, ніж у самиць. Крім того, голови дорослих не такі непропорційні щодо тіла, як у малят.
Райдужка очей у них кров'яно-червона, як у альбіносів, а зіниця темна. Саме очне яблуко дуже біле, як і зуби. Останні додають надзвичайно лютого вигляду і без того страшному й жахливому обличчю, оскільки нижні ікла [30] вигинаються вгору до гострих кінчиків, які закінчуються приблизно там, де у земних людей розташовані очі. Білизна зубів не схожа на колір слонової кістки, вона як найбіліша й найблискучіша порцеляна. На темному тлі їхньої оливкової шкіри ікла виділяються надзвичайно разюче, роблячи цю зброю на вигляд надзвичайно грізною.
Більшість цих деталей я помітив пізніше, бо мені дали зовсім мало часу на роздуми над дивами мого нового відкриття. Я бачив, що яйця знаходяться в процесі вилуплення, і поки я стояв, спостерігаючи, як огидні маленькі монстри вибираються зі своїх шкаралуп, я не помітив, як ззаду до мене підійшли зо два десятки дорослих марсіан.
Оскільки вони рухалися по м’якому й беззвучному моху, що вкриває майже всю поверхню Марса за винятком замерзлих полярних зон та розрізнених оброблюваних районів, вони могли б легко захопити мене, але їхні наміри були значно зловіснішими. Лише брязкіт амуніції [31] передового воїна попередив мене.
Моє життя висіло на такій дрібниці, що я часто дивуюся, як мені вдалося так легко врятуватися. Якби рушниця ватажка загону не гойднулася у своїх кріпленнях біля сідла так, що вдарилася об тупий край його великого, обкутого металом списа, я б згас, навіть не знаючи, що смерть поруч. Але цей слабкий звук змусив мене повернутися, і я побачив прямо перед собою, не далі ніж за десять футів від моїх грудей, вістря величезного списа. Спис був сорок футів завдовжки [32], з наконечником із блискучого металу, і його тримала низько при боці верхова копія тих маленьких дияволів, за якими я спостерігав.
27
На час написання роману вважалося, що Марс має значно густішу атмосферу, ніж насправді. Сучасні дані суттєво відрізняються. -