Якими ж нікчемними й нешкідливими вони тепер виглядали поруч із цим величезним і жахливим втіленням ненависті, помсти та смерті. Сам чоловік — бо саме так я можу його назвати — був добрих п'ятнадцять футів заввишки [33], а на Землі важив би десь чотириста фунтів [34]. Він сидів на своєму скакуні так, як ми сидимо на коні, обхопивши тулуб тварини нижніми кінцівками, тоді як кисті двох правих рук тримали величезний спис при боці; дві ліві руки були витягнуті в боки для збереження рівноваги, оскільки істота, на якій він їхав, не мала ні вуздечки, ні поводів для керування.
А його скакун! Якими земними словами його описати? Він сягав десяти футів у холці [35]; мав по чотири ноги з кожного боку; широкий плаский хвіст, ширший на кінці, ніж біля основи, який він тримав прямо під час бігу; і роззявлену пащу, що розділяла голову від самого носа до довгої масивної шиї.
Як і господар, він був зовсім безволосим, мав темно-грифельний колір і був надзвичайно гладким та блискучим. Черево було білим, а колір ніг переходив від грифельного на плечах і стегнах до яскраво-жовтого біля ступень. Самі ступні були з товстими подушечками й без кігтів, що також сприяло безшумності їхнього наближення і, разом із багатоногістю, є характерною рисою фауни Марса. Тільки вищий тип людини та ще одна тварина, єдиний ссавець на Марсі, мають добре сформовані нігті; копитних тварин там не існує зовсім.
За цим першим демоном, що мчав на мене, слідували дев’ятнадцять інших, схожих у всьому, але, як я дізнався пізніше, кожен мав свої індивідуальні риси; так само, як немає двох однакових людей, хоча всі ми вилиті за подібною формою. Ця картина, чи наче ожиле нічне жахіття, яке я так детально описав, справило на мене лише одне швидке й жахливе враження, коли я повернувся йому назустріч.
Беззбройний і голий, я підкорився першому закону природи, який підказав єдиний можливий шлях розв'язання проблеми: забратися подалі від вістря списа. Відповідно, я зробив цілком земний і водночас надлюдський стрибок, щоб дістатися верхівки марсіанського інкубатора — я вже вирішив, що це має бути саме він.[36]
Мій намір увінчався успіхом, який приголомшив мене не менше, ніж, здавалося, здивував марсіанських воїнів: стрибок підкинув мене на добрих тридцять футів у повітря [37] і приземлив за сотню футів від моїх переслідувачів на протилежному боці огорожі.
Я м’яко й без пригод опустився на мох і, повернувшись, побачив своїх ворогів, що вишикувалися вздовж дальньої стіни. Дехто розглядав мене з виразом, який, як я згодом з’ясував, означав крайнє здивування, а інші, очевидно, переконувалися, що я не зачепив їхній молодняк.
Вони перемовлялися між собою низькими голосами, жестикулювали й показували на мене. Те, що я не зашкодив маленьким марсіанам і був беззбройний, мабуть, змусило їх дивитися на мене з меншою люттю; але, як я дізнався згодом, головним чинником на мою користь стала моя демонстрація стрибучості.
Хоча марсіани величезні, їхні кістки дуже великі, а м’язи розвинені лише пропорційно до гравітації, яку їм доводиться долати. Як наслідок, вони незрівнянно менш спритні та менш потужні відносно своєї ваги, ніж земна людина. Я сумніваюся, що якби одного з них раптово перенесли на Землю, він зміг би хоча б відірвати власну вагу від землі; фактично, я впевнений, що він би не зміг цього зробити.
Тож мій трюк був настільки ж дивовижним на Марсі, як був би на Землі. Замість бажання знищити мене, вони раптом побачили в мені дивовижне відкриття, яке варто захопити й показати одноплемінникам.
Перепочинок, який дала мені несподівана спритність, дозволив мені скласти плани на найближче майбутнє і ближче роздивитися воїнів, бо я не міг не проводити паралелі між цими людьми та тими іншими воїнами, що лише вчора переслідували мене в Аризоні.
Я помітив, що кожен був озброєний кількома видами зброї, окрім величезного списа. Зброєю, яка змусила мене відмовитися від спроби втечі, була рушниця якоїсь конструкції; я відчув, що вони надзвичайно вправно з нею поводяться.
Ці рушниці були з білого металу з дерев’яними прикладами — як я дізнався пізніше, з дуже легкої та неймовірно твердої породи дерева, що дуже цінується на Марсі й зовсім невідома нам, мешканцям Землі. Метал ствола — це сплав, що складається переважно з алюмінію та сталі, який вони навчилися загартовувати до твердості, що значно перевищує звичну нам сталь. Вага цих рушниць порівняно невелика, а з вибуховими радієвими снарядами малого калібру та великою довжиною ствола вони є надзвичайно смертоносними на відстанях, які на Землі видалися б неймовірними. Теоретичний радіус дії такої рушниці становить триста миль [38], але найкраще, на що вони здатні в реальних умовах, будучи оснащеними бездротовими вимірювачами та прицілами — це трохи більше двохсот миль [39].
36
Інкубатор — у зелених марсіан яйця дозрівають не в сім'ї, а в громадських інкубаторах, звідки молодняк забирають після вилуплення. Це одна з особливостей культури, яку Барроуз поступово пояснює далі.