— Так… — видавив я приголомшений. — Але навіщо вбивця забрав усі три рукописи? Адже його цікавила тільки праця «Епсилон».
— То був злочин, розроблений, так би мовити, науково, — пояснив Трепка, — злочин, де все було передбачене чи, скоріше, мало бути передбачене. Убивцю справді цікавила тільки праця «Епсилон», але два рукописи, які лишилися, теж мали виконати певну функцію. По-перше, крадучи їх, злочинець хотів створити фальшивий мотив злочину. По-друге, підкидаючи їх Йонашу і Мацьошекам, він хотів спрямувати підозру на них.
Якусь мить я мовчав, намагаючись розібратися в своїх думках.
— Одно мені ще здається дивним, — сказав я нарешті. — У професора вкрадено всі три рукописи…
— Правильно.
— У вбивці, напевно, була можливість ознайомитися з їх змістом. А підкинули працю «Епсилон», яка саме й цікавила вбивцю. Чим же пояснити цю катастрофічну помилку?
— На жаль, друже, — зітхнув Трепка, — все відбулося так, що вбивці ніколи було вивчати рукописи. У цьому слабке місце всього задуму злочинця. Вбивця надто довірився обкладинкам. Коли він довідався про помилку, було вже запізно.
— А як, у дідька, той третій рукопис з'явився в «Ізоляторі»?
Трепка кашлянув.
— Ти, друже, занадто багато хочеш знати. Якби я взявся тобі все пояснювати, то мусив би назвати прізвище вбивці, а цього, ти сам знаєш, я не можу зробити.
— Чому? — спитав я ображений.
— Навчись думати сам!
— Тільки тому? Я відчуваю, що тут у вас є якась спеціальна мета.
— Можливо, — обрізав Трепка.
Розділ XXIX
Того ж дня, після обіду, на Повонсковському кладовищі відбувся похорон професора Містраля. На похорон зібралося дуже багато студентів і представників наукового світу столиці. Прийшли і всі наші знайомі з «Пристані Ескулапа», внісши до жалобного обряду нездоровий сенсаційний настрій. Сам факт, що на похороні присутній вбивця, надавав траурній урочистості якогось жахливого характеру. Важкі хмари, що нависли низько над землею, і дощ поглиблювали похмурий настрій.
Ми з Трепкою стояли під парасолькою і здалеку спостерігали, як відбувається похоронна відправа. Я думав, що Трепка скористається з нагоди і підійде до мешканців з «Пристані», але капітан чомусь тримався осторонь і тільки вклонився їм. І мені не дозволив навіть поговорити трохи з Галінкою. Не діждавшись, поки закінчиться похорон, ми пішли з кладовища..
По дорозі назад я запитав капітана, коли він збирається арештувати вбивцю.
— Почекаємо до суботи, — почулася лаконічна відповідь.
— До суботи? — здивувався я.
— На жаль, — сказав Трепка, — я мушу провести ще один невеличкий експеримент.
Я був дуже вражений.
— Ви, здається, казали, що слідство вже закінчено, і ви знаєте прізвище вбивці.
— Це правда, друже. Слідство вже закінчено, — буркнув Трепка.
— То в чому ж справа?
— Хочу здобути ефективний наочний доказ. Це дуже спростить акт звинувачення. Є й ще одна причина, — додав він за хвилю, — чесний математик завжди перевіряє рішення.
У суботу, коли ми вранці подзвонили в «Ізолятор», виявилося, що всі мешканці виїхали у «Пристань Ескулапа».
— Чудово, — сказав Трепка. — Можемо приступити до останньої дії.
Тоді я зрозумів, чому Трепка вибрав суботу: з якихось міркувань він хотів, щоб остання дія відбулася в «Пристані».
Дальші події розгорталися швидко. О десятій годині ми були на місці. Першою зустрілася нам Галінка. «Добра прикмета», подумав я.
Дівчина йшла стежкою до альтанки, ведучи за руки двох наймолодших Мацьошеків. Побачивши нас, вона зупинилась і помахала рукою.
— Мила дівчина, — з батьківською усмішкою промовив Трепка. — Чому ж ти, Павелеку, не привітаєшся з нею?
Зніяковівши, я вискочив з машини і підбіг до Галінки.
— Чого ви весь час сиділи тут? Чому не вернулись у Варшаву? Я чекав на вас, Галінко.
— Я була на похороні, та ви навіть не помітили мене, — посміхнулася вона з легким докором. — Я подумала, що маю для вас цінність лише як об'єкт слідства.
— Та що ви, Галінко, як ви можете… — пробелькотів я, запинаючись.
Якусь мить ми, насупившись, дивилися одне на одного, а потім розсміялися, мов діти.