– Я ще не закінчила.
Він відхитнувся. Вона засунула йому руку в штани, провела долонею по вогкому стегні і стиснула пальцями яйця.
– Ну що, красунчику, як тобі траханина на сходах?
– Треба подумати.
Вона стиснула ще дужче.
РОЗДІЛ 17
Батько Алексі прибрав свої міцні пальці з її шиї, і Рейвен випросталася. Димок розвіявся. Ґнотик свічки почорнів і скрутився. Вона обвела поглядом своїх викрадачів у масках. Цікаво, чи коли-небудь вони зможуть довіряти їй настільки, щоб показати обличчя? Тільки Алексі міг її захистити, але він кудись поїхав.
– Ходімо, Нікі, – покликав батько Алексі, – я відвезу тебе до схованки.
Пригадавши, як він мало не зґвалтував її в гардеробі, Рейвен відсахнулася.
– Я тебе не скривджу.
Рейвен переводила погляд з однієї маски на іншу. Хто захистить її від їхнього лідера?
– А з кимось іншим ти поїдеш?
Вона кивнула.
Батько Алексі оглянув присутніх.
– Зубочистко, відвези її, але щоб не смів торкатися, доки мій син з нею не закінчить.
Рейвен з полегшенням поклала руку Зубочистці на плече.
– З тобою я поїду.
Він вів машину мовчки і крізь прорізи маски невідривно дивився на Рейвен темними очима.
– Пильнуй за дорогою.
– Мені більше до вподоби дивитися на тебе.
Коли вони під’їхали до схованки, Зубочистка обійшов авто і відчинив їй дверцята. Рейвен завагалася.
– Не бійся, Нікі. Я ніколи не торкнуся тебе проти твоєї волі.
Він повів її вгору сходами, зупинившись тільки перевірити, чи на місці волоски, які вони залишали між одвірком і дверима.
– Ти й досі спиш у гардеробі? – спитав Зубочистка, коли вони ввійшли.
– Я була слухняною дівчинкою, і Алексі мене підвищив, – Рейвен махнула рукою в бік маленької кімнатки.
– Добре, але я мушу тебе там замкнути.
Вона усміхнулась.
– Я тільки так і погоджуюся.
Тієї ночі вона товклась і крутилася з боку на бік на своїй розкладачці. Чи повернеться Алексі до ранку, як і обіцяв? Може, розповісти йому, як його батько з нею поводився?.. Краще не треба…
Це може їх розсварити.
…а може й вилізти тобі боком, вибери слушний час…
Рейвен було нестерпно залишатись на самоті вночі. Вона совалась і крутилася, аж доки крізь маленьке віконце не пробилося вранішнє світло.
Вона почула, як відчинилися вхідні двері. Зубочистка передумав? Чи це хтось інший? Мірон? Алексі? Рейвен скочила на ноги і присунула розкладачку до дверей. Наполегливого нападника вона, звісно, надовго не стримає. Рейвен роззирнулася довкола. Оборонятися було нічим.
У дверях кімнатки заскреготів ключ. Вона схопила подушку і притиснула її до себе, наче щит.
…ти що, знущаєшся? от ідіотка, теж мені пояс цнотливості знайшла…
Є кращі ідеї? Тоді стули пельку.
Двері розчинилися, перекидаючи розкладачку. Кімнатку залило світло.
– Доброго ранку, Нікі, це що за барикади?
– Коли я сама, мені завжди страшно. Алексі, не залишай мене більше.
Він обійняв її і пригорнув до себе.
– Я не можу цього обіцяти. Але знаєш що? Ти заслужила на відпочинок. У знак винагороди запрошую тебе на королівську екскурсію пам’ятками Афін.
– Якими?
– Побачиш, коли приїдемо.
Вони спустилися вниз, вийшли зі схованки і попрямували до «Гарлея», що стояв за рогом.
– Дозволь мені вести, – вередливо промовила Рейвен, коли Алексі сів за кермо. – Щоб не втратити навичок.
– Судячи з того, як ти давала собі з ним раду під час поїздки до банку, я б сказав, що тобі не потрібно репетирувати. Залазь.
Вона сіла позаду і обійняла Алексі за талію. Спершу їхали прямо, тоді кілька разів звернули і зупинилися біля якоїсь таверни.
– Візьмемо сендвічів і пляшку вина, щоб мати що попоїсти, коли приїдемо на місце.
Алексі купив ґірос[21] і пляшку рецини, склавши все це в сідельну сумку. Коли вони проминали квартал, уздовж якого тяглися крамниці, Алексі показав рукою вгору.
– Дивись.
– Боже мій, Парфенон! – Рейвен ледь не звалилася з мотоцикла. – Я ніколи не бачила його так близько.
– Акрополь – найкраще місце, щоб розпочати нашу екскурсію.
– Я не можу!
– Тобто?
– Я боюся висоти!
Алексі прив’язав мотоцикл і перекинув сідельну сумку через плече.
– Якщо можуть туристи, то зможеш і ти.
Він схопив її за руку і потяг за собою.
– Ні!
– Спочатку вогонь, потім це? Якщо хочеш стати однією з нас, тобі потрібно долати свої страхи.
Він потяг її до першого майданчика. І далі звивистою стежкою від одного повороту до іншого, все вище й вище.
– Стій! Я знепритомнію!
– Я тобі не дам.
…заплющ очі і хай він тебе веде. я спробую не панікувати…
Нарешті вони зупинилися.