– Ось ми й на вершині. Було не так вже й страшно, правда?
…не давай мені дивитися вниз…
Переводячи дух, Рейвен звернула погляд на Парфенон.
– Там колись був храм Афіни, – промовив Алексі. – Всередині стояла сорокафутова[22] статуя богині, що тримає в правій руці крилату Ніку.
– Я знаю, що Афіна – це богиня війни, а хто така Ніка?
– Це ім’я означає «перемога». Ніка відома насамперед завдяки швидкості свого польоту, – він показав на меншу будівлю на крутому виступі, що нависав над Акрополем. – А це храм іншої Ніки, Ніки Аптерос, тобто «безкрилої перемоги».
– Чому безкрилої?
Алексі схопив її сильними руками за плечі.
– Древні афіняни обрізали їй крила, щоб перемога ніколи не полишала їхнє місто.
– Вони взяли її в полон, як мене?
– І так само, як ти, вона полюбила цю гору.
– У неї й вибору особливо не було, якщо вони обрізали їй крила. То ось чому твій батько назвав мене на її честь?
…він, здається, справді засмутився. дурість з твого боку сердити його…
– Я ляпнула дурницю. Зовсім не хотіла видатися невдячною. Просто так пожартувала. Пробач.
Вони сиділи на камені, їли ґірос і пили рецину. Рейвен дивилася на сонячні промені, що пробивалися з-за Парфенону. Вона знала, що сестрі страшно бути на такій висоті, та її саму сповнювала радість: вона з ним, і не в сучасності, а в міфічному минулому.
Алексі поцілував її, легенько вкусивши за нижню губу. Рейвен глибоко вдихнула і прислухалася до вітру, що свистів у колонах. Лети й розкажи Зевсу, що ти закохана в Алексі. Звідки на її обличчі цей гарячий рум’янець? Вона була певна, що Алексі це побачив.
– Ти чув це? – вона намагалася говорити спокійно.
– Що?
– Та нічого, мабуть, просто вітер.
…це лише у твоїй пришелепкуватій голові…
Але невже той голос сказав правду? Я що, дійсно закохуюся в Алексі? А якщо так, чи варто йому про це розповісти?
…не втрачай голову, доки не з’ясуєш, що відчуває він. бо твоя любов може бути на користь, а може ще більше погіршити становище…
Ніжність не може зашкодити. Можливо, тоді Алексі мене захоче.
…просто контролюй свої почуття…
– Рейвен, ти почервоніла. У чому справа?
Вона глибоко зітхнула.
– Ти не чув голосу.
Алексі торкнувся її щоки.
– Проти твоєї краси Афродіта здається звичайною жінкою, а уява в тебе, як у поетеси Сафо.
– То ти справді не чув голосу?
Він провів пальцем по її губах.
– Його можуть чути тільки благословенні богами.
Вона усміхнулась. Алексі пригорнув її до себе, і від стукоту його серця по тілу розлилося якесь дивне тепло. Рейвен спробувала вивільнитися.
…обережно. в його руках твоє життя, не здумай закохуватися…
– Нам краще спускатися, доки не стемніло, – промовив Алексі.
Зібравши залишки пікніка, Рейвен вчепилася в руку Алексі і, заплющивши очі, непевним кроком рушила вниз.
Вони дісталися до підніжжя й попрямували до того місця, де залишили мотоцикл.
– Якщо хочеш, назад можеш їхати сама.
Рейвен похитала головою.
– На сьогодні з мене досить гострих відчуттів.
– Нехай, під час пограбування ти добре давала собі раду з цією конячкою. Правду кажучи, ти їхала, як природжений водій.
– Ну, ти ж сам казав, що Ніка – богиня швидкості.
Коли вони переступили поріг схованки, Алексі сказав:
– Збирай свої речі, ти переїжджаєш.
– Мене виселяють?
– Тільки звідси. Поїдемо в мою квартиру, там ми зможемо побути удвох.
Рейвен зазирнула у його чорні очі. Незважаючи на ту частину її єства, що боялася висоти, вона б хотіла, щоб Алексі зніс її з Акрополя на руках.
Тепер вона стояла, відокремившись від свого тіла, і бачила у ньому свою сестру.
…і хто це буде – ти чи я? може, створимо шведську сім’ю?..
Вгамуй запал, сестричко, він – мій.
…забудь ту довбану сестричку. тепер у мене є власне ім’я, називай мене нікі аптерос…
Безкрила перемога повинна боятися висоти. Як же ти злетіла з Акрополя?
…злетіла? твою бабцю, я навіть униз не дивилася…
РОЗДІЛ 18
Алексі пильно оглядав Нікі, що підіймалася сходами попереду нього. Стрункий стан, круті стегна, маленький пружний задок. Поки вона належить йому. Алексі відімкнув двері, та коли Рейвен потягнулася до клямки, cхопив її за зап’ясток.
Вона підвела на нього очі.
– Пробач, я просто хотіла допомогти.
– Дивись, що я роблю, і запам’ятовуй.
Алексі підняв руку й зі щілини біля верхнього краю одвірка витяг волосинку, а потім ще одну, засунуту над порогом, і простяг їх на долоні Рейвен.
– Бачиш, волоски сиві, це означає, що тут був мій батько.
– Попереджувальний знак?