– Я ж сказав, що допоможу тобі втекти.
Рейвен слідом за ним вийшла на безлюдну вулицю, всіяну шматками картонних уніформ і дотліваючими жаринками.
– А де народ?
– Більшість наших гуляк відсипаються після Червоної середи.
Шатерник привів Рейвен до джипа, що стояв біля якоїсь будівлі на околиці бази, і допоміг їй залізти до салону. Та замість того щоб завести двигун, він лише відпустив гальма.
– Що ти робиш?
– Цить.
Шатерник оббіг довкола авто й почав штовхати. Спершу машина покотилася згори повільно, тоді все швидше і швидше, аж доки житлові будівлі не залишилися позаду. Шатерник заскочив до кабіни і завів двигун. Під’їхавши до огорожі з колючого дроту, він знову вийшов і розсунув її рівно настільки, щоб могла проїхати машина, потім заліз назад у кабіну – і джип помчав у темряву.
– Ти що, перерізав цю огорожу заздалегідь?
– Я ж казав, що готувався.
– І що ти збираєшся зі мною робити?
– Незабаром дізнаєшся. Вмощуйся зручніше і заплющуй очі, поїздка займе близько години.
– Можеш сказати, куди ми їдемо?
– До області на півночі Іраку, населеної курдами. Колись МЕХ разом із Саддамом газовими атаками винищило у цьому регіоні тисячі своїх співвітчизників. Це територія Пешмерґи[40].
– А що таке Пешмерґа?
– Це означає «ті, хто дивиться в очі смерті».
Рейвен зробила різкий вдих.
– О, з ними я почуватимуся вдома.
– Спи, нам ще довго їхати.
Рейвен заплющила очі і задрімала. Шатерник помітив, що вона й досі стискає в кулаку свою зброю – маленьку манікюрну пилочку.
Коли авто зупинилося, дівчина прокинулась.
– …де ми?..
Його вразило, наскільки змінився її голос, спершу було контральто, тепер – сопрано.
– На невеличкому аеродромі.
– …я нікуди не полечу…
– Іншого шляху немає.
– …тоді відвези мене назад…
– Це неможливо.
Дівчина скрутилася, не даючи Шатернику витягти себе з джипа, дряпаючи його руку пилочкою. Ззаду підійшов офіцер імміграційної поліції і натяг їй на голову ковпак. Вона пручалася, як могла, однак йому вдалося витягти її з машини і зв’язати руки липкою стрічкою.
– …а я думала, що ти збираєшся допомогти мені…
Шатерник по трапу заштовхав її в салон літака, пхнув на сидіння і пристебнув. Тоді зняв дівчині з голови ковпак.
– …я не можу літати… – заверещала вона.
– Тобі й не треба. Літак сам полетить.
– …розв’яжи мені руки…
– Якщо пообіцяєш поводитися спокійно.
– …обіцяю…
Шатерник зняв з неї липкі кайданки.
Дівчина розмасувала зап’ястя.
– …і обов’язково було так зав’язувати?..
– Враховуючи те, як ти пручалася і не хотіла сідати в літак, я б сказав, що обов’язково.
– …гаразд, пробач. куди ми летимо?..
– Я з вами не лечу. ІМП доправить тебе назад до Афін.
– …ні. я хочу додому, в огайо…
– Трохи пізніше. Спершу спецпідрозділ з питань боротьби з тероризмом має поставити тобі кілька запитань.
– …не впевнена, що я – саме та, хто їм потрібен…
– Хочеш випити чогось перед польотом?
На якусь мить вона розгубилася, та одразу ж розслабилася в кріслі.
– Ще б пак. Ром з кока-колою зараз би не завадив.
Вона швидко осушила склянку, і Шатерник налив ще одну порцію. Потім ще одну. Несподівана зміна її голосу знову його здивувала. Тепер він був низький, схожий на контральто, яке він чув раніше.
Він відійшов до люка й набрав номер на своєму захищеному мобільному.
– Стоматологу… Це Шатерник. Літак ІМП от-от відлетить. Вітер дує сприятливий, тому повинні прибути рано. Їм можна займати злітну смугу в афінському аеропорту «Геленікон» не довше десяти хвилин. Вжийте застережних заходів, щоб отримати вантаж і безпечно доставити капітану Еліаде.
Шатерник озирнувся на Рейвен.
– Мушу тебе покинути. Щасти тобі.
– Добре, – відповіла Рейвен. – Гадаю, вантаж – це я, але зуби в мене не болять. Не розумію, якого біса викликати стоматолога?
Шатерник розвернувся і спустився по трапу. Він дивився, як літак здіймається в небо, і йому стало шкода Рейвен. Вона – всього лише забіякувата дівчинка. А капітан Еліаде у середовищі розвідників здобув славу допитувача, який вірить у силу болю.
РОЗДІЛ 41
Афіни
У Алексі задзвонив мобільний. Він відкинув ногою ковдру і натиснув на кнопку.
– Так.
– Це медсестра. Рейвен втекла з Ашрафу.
Алексі посунувся на край ліжка.
– Як?
– Серед нас, виявляється, був кріт, він їй і допоміг.
– А що з посланням Тедеску?
– Я думала, що матиму більше часу.
І що тут скажеш? Алексі часто картав себе за те, що дозволив забрати Рейвен.
– І куди, по-твоєму, вона вирушила?