А тепер він уявляв, як тримає в обіймах прекрасну Маршу Вудс.
Несподіване оголошення вирвало його з цього мріяння. «Леді та джентльмени, займіть свої місця. Закріпіть відкидні столики та поверніть спинки сидінь у пряму позицію. Стюардеси, підготуйте кабіну до посадки. Ми приземляємося в аеропорту “Порт Колумбус” через три хвилини».
Кайл глянув на дівчину. Досі спить, губи трохи розтулені. Уявив, як цілує її, однак одразу згадав про свою клятву. Лікарю, не нашкодь.
Коли колеса торкнулися землі, він прошепотів їй:
– Літак приземлився.
Жодної реакції.
Лікар повторив команду пробудження двічі. Невже вона заглибилася так далеко, що він не може дістати? Таке вже траплялося з іншими пацієнтами, проте йому завжди вдавалося їх повертати. Він натиснув кнопку виклику стюардеси.
– Я можу вам чимось допомогти?
– Замовте інвалідне крісло. Міс Вудс не зможе йти.
– Ми займемося нею.
– Ні, я надав їй медичну допомогу, тож відповідальний за її здоров’я. Відвезу її додому.
Після того як усі пасажири висадилися з літака, стюардеса допомогла йому вивести дівчину на трап, а тоді посадити в інвалідне крісло.
Носій запитав:
– У неї є ручна поклажа?
– Мабуть, вона разом із багажем. У літаку дівчина була лише з цією великою сумкою.
На багажній каруселі він вказав лише на свою валізу. Носій витягнув її.
– А яка в неї валіза?
– Не знаю.
Зрештою карусель спорожніла.
– Можливо, багаж потрапив не на той рейс, – пояснив носій. – Коли знайдеться, авіакомпанія відправить його за адресою.
На митному контролі працівник запитав:
– Маєте щось задекларувати?
– Саквояж для одягу і аптечку. Я лікар.
– А ця жінка в кріслі. Де її багаж?
– Здається, загубився. У неї з собою лише ця сумка.
– Відкрийте, – він попорпався в сумочці, уважно перевірив її вміст, тоді повернув усе назад. – Гаразд, тепер відкрийте свою валізу, лікарю. – Він понишпорив серед сорочок і білизни, тоді приклеїв на його сумку ярлик і махнув, дозволяючи йти далі.
На паспортному контролі він поліз у сумку й витягнув звідти паспорт і водійські права Марші Вудс. Працівник роздивився їх, глянув на візи, поставив печатку з датою повернення й повернув документи назад.
– Я відвезу її до стоянки таксі, – сказав носій, – тоді мушу забрати крісло назад.
– Моя машина на короткочасному паркінгу. Якщо дочекаєтеся, доки я під’їду, і допоможете мені запхати її в авто, отримаєте гарні чайові.
– Гаразд.
Кайл знайшов свій білий «Лексус» і під’їхав позаду стоянки таксі. Носій допоміг покласти дівчину на заднє пасажирське сидіння. Усміхнувся, отримавши двадцятку і подався геть.
– Що ж, Маршо Вудс. Поїхали додому.
На її водійських правах була вказана адреса в районі Бекслі Колумбуса, де жили кілька його багатих клієнтів. Що ж, якщо в тебе немає чоловіка чи співмешканця, я вкладу тебе в ліжко, добре вкрию, а тоді вже можу вмити руки.
Він дістався до Бекслі за 25 хвилин і під’їхав до будинку, вказаного в її водійських правах.
Підійшов швейцар.
– Вам не можна тут паркуватися.
– Моє прізвище Кайл, я лікар із медичного університету Вейбриджа. Міс Вудс погано почувається. Дозвольте перенести її до кімнати.
– Звісно, лікарю, – швейцар відчинив задні дверцята і нахилився вперед. Тоді відскочив назад. – Це що таке?
– Що ви маєте на увазі?
– Ви що собі надумали?
– Я надав невідкладну допомогу міс Вудс під час польоту. Просто хочу, щоб вона в безпеці повернулася додому.
– Ану забирайтеся звідси, інакше я зателефоную 911.
– Я вас не розумію.
– Якщо ви красти сюди прийшли, то підшукайте собі інший будинок.
– Ви здуріли?
– Ні, може, то ти здурів, лікарю! Я знаю міс Вудс уже чотири роки, відколи вона тут живе.
– То в чому проблема?
– Не знаю, що це за баба, але точно не Марша Вудс.
РОЗДІЛ 47
Афіни, Греція
Дуґанів телефон продзвенів тричі, перш ніж він узяв слухавку. Голос промовив:
– Перейди на захищений.
Він не впізнав голосу, проте вставив криптоключ.
– Хто це?
– Я говорю зі Стоматологом?
– А хто цікавиться?
– Шатерник.
– Хвилинку, – він показав Тії, щоб та слухала разом із ним. – Кажіть. Що відбувається?
– Вашу посилку відправили в Афіни два дні тому через СТУІЗ. Мабуть, уже прибула.
– Два дні? Чому відразу не повідомили?
– Мені не давали змоги зв’язатися з вами раніше.
– У вас усе нормально?
– Рейс СТУІЗ безпечно повернув мене на територію курдів, та я не встиг покинути зону, бо почалася сутичка між Курдською демократичною партією і Патріотичним союзом Курдистану. Зрештою мене схопив ПСК Талабані[45].
45
Джалаль Хусамаддін Талабані – президент Іраку в 2005—2014 роках, генсекретар Патріотичного союзу Курдистану.