Алессандро знесилено зупинився на вузенькій стежині над потоком і раптом… побачив людину. Чоловік вийшов з невеликої зеленої палатки, укріпленої на виступі під тінню смерек. Лосс радісно зітхнув. От і добре. Доля востаннє співчутливо поставилась до нього. Може, він зробить перед смертю добре діло.
Чи так, Алессандро? Вірно ти робиш? Люди не будуть проклинати тебе перед смертю?
Епілог
…Лосс замовк. Я отямився від неповторного враження, породженого дивною розповіддю. Тіло Алессандро поринуло в ґрунт по груди, людина-привид уже не мала сил вирватися з кам’яних обіймів.
— Лосс! — закричав я. — Що робити? Чим допомогти вам?
— Не треба, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Я щасливий… Я виконав свій… обов’язок… Опублікуйте мою розповідь… хай ця трагедія… буде пересторогою для інших. Я задихаюся… скоріше… папір… пишіть… Я продиктую вам формулу радонату й антирадонату.
— Ви не боїтесь? — тихо запитав я.
— Ні… Формула — пусті символи, якщо не знати… попередніх процесів. їх знає… тільки одна… людина… в світі. Ця людина… не оберне на зло… Так хотів… сам Тенк. Швидше, прошу вас.
Він уже не міг говорити. Я, ледве стримуючись від жалю і хвилювання, дістав блокнот. Лосс помертвілими губами шепотів мені напівзрозумілі слова. Я кілька разів перепитував його. Нарешті, на папері було повністю записано формули радонату й антирадонату та адресу Моріса Потра.
І ось людина-привид замовкла. Тіло її занурилося в землю майже по шию. Почувся хрип. Востаннє розплющилися очі, повернулися до сонця і згасли.
За кілька хвилин земля проковтнула Алессандро Лосса. Переді мною була пустельна стежка, навколо — ні душі. Тільки запис у блокноті свідчив про незвичайну пригоду.
…Через кілька днів я повернувся до Парижа. Не гаючи часу, знайшов потрібний будинок на майдані Етуаль.
Мені відкрила старенька бабуся. Підсліпуватими очима вона підозріло оглянула мою постать, а потім прошамкала:
— Кого вам?
— Моріса Потра.
— Заходьте. Він якраз удома.
Я зайшов до коридору, потім до маленької кімнати. Назустріч мені йшов чоловік. Це, безперечно, був Потр. Я впізнав його з опису Алессандро Лосса.
Я назвав себе.
— Чув. Знаю, — чемно відповів Потр.
Обличчя його було змарнілим. Якась важка дума гніздилася в глибині запалих очей. Чи знав Потр про трагедію свого вчителя, про смерть Лосса?
Вчений ждав, про що я почну говорити. Я мовчки дістав блокнот, вирвав аркуш із формулами й подав Потру. Він здивовано пробіг по ньому очима. І ось я побачив, як обличчя цієї спокійної людини смертельно зблідло. Він вхопив мене за плече, міцно стиснув.
— Де ви взяли? Хто передав? Адже Тенк загинув! Він встиг зробити це? Поясніть мені!
— Заспокойтеся, — відповів я. — Я не бачив Тенка, не знаю його. Ці формули мені передав Лосс.
— Лосс?!
— Так. Алессандро Лосс.
— Коли? Як?
— Кілька днів тому. Він помер, його немає. Це він був привидом, якщо ви слухали радіо.
— Я так і гадав, — прошепотів Потр.
— Він пробирався до вас. Вірив, що ви допоможете йому, що ви один можете створити антирадонат.
— Так, це правда. Але пізно… Занадто пізно він згадав про мене, про мої слова.
— І все ж таки, дякуючи йому, світ одержить чудесний винахід, — заперечив я.
— Так. У його душі були й світлі сторони. Переважили темні. Жаль. Як жаль хлопця!
— Ще одне слово. Він просив, щоб ніколи більше радонат не потрапив до рук… Ви розумієте?..
— Розумію. Цього не буде. Але невже ви думаєте, що люди-привиди могли б підкорити світ?
— А хіба ні?
— Ніколи. Винаходиться зброя — одразу ж з’являється й антизброя. Армії привидів, скажімо, треба спочивати, тобто приймати аитипрепарат і перетворюватися в звичайних, непроникливих вразливих людей. При сучасному рівні воєнної техніки армія привидів — це дурниці. Та й взагалі світ настільки неосяжний, людство могутнє і сповнене такої віри в грядущий світлий день, що ніякі заміри маніакальних претендентів на світове панування не увінчаються успіхом. Так було, так є і так буде! Я вірю тільки в позитивне технічне застосування радонату.
— Що ж, я радий, дуже радий, що виконав свою обіцянку. Залишилося одне…
— Що саме?
— Лосс заповів опублікувати його розповідь. Хай його трагедія буде пересторогою для інших.
— Добре. Я допоможу вам, — потиснув мені руку Потр. — Сідайте, я розповім вам про все, що стосується тих подій.
…Отож, сьогодні я здаю до друкарні ці записки. Моріс Потр перечитав їх і сказав, що вони досить точно передають усю історію.
Вірю, що дуже скоро письменники будуть описувати вже не трагедію людини-привида, а героїчні подвиги сміливців, які використають видатне досягнення науки для проникнення в заповітні таємниці природи, для служіння на благо Людини.
Післямова
Мабуть, кожен із вас, друзі, прочитавши повість О. Бердника «Привид іде по землі», зацікавиться питанням, чи можливо в принципі зробити тверді тіла взаємопроникливими.
Як відомо, всі існуючі на землі речовини складаються з атомів. Хоч атоми в твердій речовині й «щільно» прилягають один до одного, але практично вони «порожні». Коли поперечник атома становить, скажімо, одну стомільйонну сантиметра, то діаметр ядра його сягає ледве однієї десятитисячної частини цієї величини. А поперечник електрона ще менший.
Здавалось би, один порожній атом може вільно пройти крізь інший порожній атом. Але це не так.
Взаємопроникливості атомів перешкоджають так звані електростатичні сили притягання і відштовхування. Кожен атом знаходиться в своєрідному панцирі, він нагадує горіха в шкаралупці.
Якби вдалося позбутися електростатичних сил, як про це йдеться в повісті, то тіло просто розпалося б.
Але, можливо, є інший спосіб розв'язання цієї проблеми? Адже, наприклад, гази проникливі, хоча теж складаються з атомів?
Так, газам це властиво, тому що їхні атоми розташовані на порівняно великих відстанях один від одного.
Рідини також частково проникливі, оскільки їхні атоми не займають певного положення в просторі й при проходженні будь-якого предмета крізь рідину можуть «розступитися».
У твердому ж тілі розміщення атомів — чітко визначене, в нього стала кристалічна структура. І якщо в якому-небудь місці атоми надмірно «потісняться», то кристал зруйнується.
Але припустимо, що проблему проникливості розв'язано без зруйнування кожного з тіл. До яких це призведе наслідків?
Автор вірно підмітив, що «привид» неминуче порине в землю, як тільки згасне його свідомість.
Одначе у висновках можна піти далі. Прониклива людина втратить зв'язок з електромагнітним полем світла, вона стане невидимою, більше того, осліпне. Якщо крім електростатичних сил зникне й сила тяжіння, то «привид» не порине в землю. Навпаки, маючи швидкість обертання Землі, він за інерцією полетить у космічний простір.
Такі невмолимі закони природи.
Отже з погляду сучасної фізики відкриття, покладене в основу повісті О. Бердника, неможливе.
Незважаючи на це, твір читається з неослабним інтересом. Він викриває класове гноблення, політичну реакцію, дику сваволю капіталістичного світу, в якому маленька людина під впливом жорстоких обставин пориває із здоровим ядром суспільства, стає на хибний шлях і, врешті, трагічно гине, усвідомивши перед смертю свою фатальну помилку.
Окрім виховного значення повість будить фантазію, без якої не може бути дійсно наукової й технічної творчості.
К. Толпиго,
кандидат фізико-математичних наук.