Наталя не вела протоколу допиту, щоб не бентежити дівчину — оформити протокол можна й потім. До того ж Наталі не терпілося розповісти про цей допит Лежнєву. Певно, у нього будуть якісь запитання.
Звелівши Пєтуховій зачекати в коридорі біля кабінету криміналістики на лаві для відвідувачів, Наталя пішла до Лежнєва. Там вона застала Володю Кравчука. Він щойно допитував Анісімову. Був збуджений, ходив по кімнаті, розмахував руками.
— Отже, нічого не вийшло? — запитав Лежнєв.
— Як це «нічого не вийшло»? — образився Кравчук. — За кого ви мене маєте?
— Це вона була з Ганною Щербак у лісопарку?
— Вона. Невеликий пікнік з випивкою з малознайомими мужчинами. Так би мовити, виїзд закладу на лоно природи.
— Ти певен, що Щербак відвідувала кубло розпусти? — спитала Наталя.
— Слухай, Наталочко, я, певна річ, розумію, що, незважаючи на тіньові сторони нашої професії, ми не повинні втрачати віру в добре, вічне, чесне. Але свята простота теж не найкраща риса слідчого.
— Які мужчини були з ними? — спитав Лежнєв.
— Двоє, середні на зріст, без особливих прикмет. Анісімова запевняє, що це Анютині знайомі. В одного з них власна машина. Виїзд організовували на «Волге».
— Василю Тимофійовичу, — втрутилася Наталя, — мені здається, що Анісімова хитрує.
— Ну, — знаєш! — обурився Кравчук.
— Чого ви так думаєте? — спитав Лежнєв.
Наталя коротко розповіла про свідчення Пєтухової. Кравчук навіть присвиснув.
— Молодець, Наталю! — вперше назвав її на ім’я Лежнєв. — А я, признатися, не дуже вірив в існування цього Джона. Виходить, Анісімова не збрехала. Точніше, збрехала наполовину — фотографувати він усе-таки не вміє.
— Хіба це важливо?
— Дуже. Ви навіть не уявляєте, як важливо! Давайте сюди вашу Пєтухову. Подивимося на неї.
Наталя вийшла в коридор. Однак на лавці біля кабінету криміналістики Пєтухової не було. Не було її і на сходах, куди звичайно виходять покурити відвідувачі. Не було Сільви і внизу — у вестибюлі.
Вислухавши Наталю, вахтер перепитав:
— Патлата, в короткій спідниці? Хвилин п’ять як вийшла. Якби попередили заздалегідь, я б затримав. А я ще звернув увагу: чого це вона іде як нежива, наче причмелена. Подумав, що перепало дівці на горіхи. З якимсь чоловіком ішла. Сивоголовий, показний такий. Він її під руку підтримував. Мабуть, батько… Куди ви? Не наздоженете. Вони на машині поїхали…
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Абверівців наче вимело в палати; зникла і фрау Ада. Оскар знеможено ліг на подушку, але ще знайшов у собі сили підморгнути Лежнєву.
— Ви з ними не церемоньтеся, — сказав він. — Бюлов у мене на гачку. Проте й не заривайтеся: він боягузливий, але хитрий. При першій же нагоді повідомте в Центр про цю зустріч…