Надвечір Ян Манукайтіс прийняв дві радіограми: одну — для Дробота із Штабу партизанського руху, а другу — з Управління контррозвідки, для Лежнєва.
Лишаючи без змін раніше поставлене перед групою завдання, комісар держбезпеки Шкрабатов наказував Лежнєву допомогти Дроботові знешкодити гітлерівську агентуру, яка пролізла в сосновсько-русанівське підпілля. Про Оскара, якого в радіограмі називали Провідником, було сказано, що йому подадуть потрібну допомогу. Групі підтримувати з ним зв’язки забороняли. Під кінець Шкрабатов дякував за виявлену мужність і повідомляв, що всіх буде представлено до урядових нагород.
Прочитавши радіограму Лежнєв подумав, що йому навряд чи пощастить іще раз зустрітися з Оскаром — цією дивовижною людиною, доля якої лишилася для нього загадкою.
З подій тих днів Лежнєв пам'ятав, як вони з Дроботом і Сміливим у супроводі партизанських розвідників — кремезних, відчайдушно хоробрих хлопців, котрих у загоні, з легкої руки їхнього ватажка, називали «мушкетерами», увійшли вдосвіта в невеличке село Дубляни.
Незважаючи на ранній час, на майдані перед церквою зібралися всі мешканці села. Ридання заглушували прокляття, плач дітей зливався з гнівними голосами дідів — біля церковної огорожі лежали трупи жінок і підлітків. Напередодні в селі побувала банда. Бандити розстріляли шість чоловік, спалили три хати, вимели засіки. Відібране у селян збіжжя, яке не змогли забрати з собою, звалили в силосну яму, облили гасом і підпалили. Все це робили «від імені і за дорученням карних органів Радянської влади», оскільки селяни нібито активно співробітничали з окупантами. Провокаційний характер цієї заяви не викликав сумнівів ні в Лежнєва, ні в Дробота. Старосту і єдиного в селі поліцая хтось заздалегідь попередив, і вони із своїми сім’ями сховалися на сусідньому хуторі; їхнє майно і хати не чіпали.
Бандити розклеїли листівки, демагогічні заклики яких були пересипаю лайкою і погрозами. Листівки були віддруковані на машинці. Внизу стояв підпис командира партизанського загону Бородатого.
На короткій, але бурхливій нараді, яку зібрав Дробот, думки розійшлися: Лежнєв радив не поспішати — подейкували, що в загоні Бородатого понад двісті чоловік; — вони сиділи в болотах, звідки їх не так просто було вибити. Сміливий же наполягав на негайній ліквідації лжепартизанського загону: рейдовий загін Дробота мав для цього досить сил, а бійці були так обурені, що наслідки бою не викликали сумнівів.
— Треба негайно знищити банду! — гарячкував Сміливий. — Як ви не розумієте, що кожен день існування провокаторів ллє воду на млин гітлерівців! Бородатий і його прибічники роблять усе, щоб слово «партизан» у людей ототожнювалось із словом «бандит».
— У загоні Бородатого є комуністи. Немало там і червоноармійців-оточенців, — сказав Дробот. — Не думаю, що всі вони стали бандитами. Треба розібратися. Рубати з плеча не будемо. Але й зволікати не можна.
Остаточне рішення прийняли через годину. Та цьому передувала немаловажна подія.
Ще тривала нарада, коли виставлені на околиці вартові помітили, що до села прямують двоє озброєних. Їх затримали.
На майдані, де тільки добу тому було вчинено бандитську розправу, «мушкетери» ледь стримували розгніваних селян. Та коли Сміливий спитав, чи можуть упізнати затриманих, усі замовкли.
— Наче не ці.
— Ті й одягнені були інакше.
— І навіщо ці розмови: ті, не ті! З боліт прийшли — значить, ті!
— Кати! Душогуби! Бийте їх, люди добрі!
Затримані ошелешено зиркали на всі боки. Потім один із них — високий чубатий хлопець у вилинялій червоноармійській гімнастерці і подертих, зв’язаних вірьовкою чоботях, схвильовано мовив:
— Товариші, ви помиляєтесь. Ми не бандити. Ми партизани.
— З якого загону? — спитав Сміливий.
Хлопець на мить завагався, а тоді сказав:
— Із загону товариша Бородатого.
Люди враз загомоніли, в повітрі замелькали кулаки, палиці.
У хаті, куди привели невідомих і де їм розв’язали руки, сидів Дробот.
— Хто такі? Звідки? — спитав він.
— А ти сам хто? Чому я повинен відповідати? — розізлився чубатий.
— Я член підпільного обкому партії і командир рейдового загону, — спокійно відповів Дробот.
Чубатий недовірливо глянув на нього, зате його супутник, немолодий, короткозорий чоловік, раптом охнув і кинувся до Дробота:
— Товаришу Дробот! Ви? Я вас спершу не впізнав. А ви мене впізнаєте? Строковський із міськвно. Пам’ятаєте? — схвильований, він повернувся до чубатого — Це наш секретар міськкому.