Харрі обернувся. Побачив, що червона концертна афіша, яку він бачив учора, вже зникла.
Він пішов далі вулицею Осло-гате і якраз проходив повз парк Мінне біля Гамлебюен, коли раптом із затінку під брамою пролунав голос.
— Маєте зайві двісті крон? — спитав голос шведською мовою.
Харрі уповільнив крок, і з-під брами вийшов жебрак. Він мав довге дране пальто, а світло ліхтаря падало на нього під таким кутом, що великі вуха жебрака кидали тінь на його обличчя.
— Гадаю, ви просите в борг? — спитав Харрі, дістаючи гаманця.
— Ні, це збір податі, — відповів Като, простягаючи руку. — Ви їх ніколи не отримаєте назад. А свій гаманець я забув у готелі «Леон». — У подиху старого не чулося ані пива, ані міцнішого алкоголю — лише запах тютюну і ще чогось, що нагадало йому дитинство, гру в піжмурки у будинку його діда, коли Харрі сховався у великій шафі і вдихнув солодкий пліснявий запах одежі, яка висіла там роками. Напевне, та одежа була такою ж старою, як і сам будинок.
Харрі видобув з гаманця п’ятсот крон однією купюрою і подав її Като.
— Ось, тримайте.
Като витріщився на гроші. Провів по купюрі рукою.
— Тут всяке кажуть, — сказав він. — Кажуть, що ви з поліції.
— Ну то й що?
— А ще кажуть, що ви багато п’єте. Яка ваша улюблена отрута?
— Віскі «Джим Бім».
— А, «Джим». Приятель мого «Джонні Вокера»[1]. Кажуть іще, що ви знайомі з отим хлопцем, з Олегом.
— А ви з ним знайомі?
— Тюрма гірша за смерть, Харрі. Смерть проста, вона вивільняє душу людини. А тюрма виїдає твою душу, допоки нічого людського в ній не залишиться. Допоки людина не перетвориться на привида.
— Хто розповів вам про Олега?
— Моя конгрегація обширна, і мої прихожани численні, Харрі. Я просто їх слухаю. І вони кажуть, що ти полюєш на отого чоловіка з Дубая.
Харрі поглянув на годинника. Зазвичай у цю пору року на рейсах буває багацько вільних місць. З Бангкока він зможе також полетіти на Шанхай. Чжан Їнь прислала йому повідомлення, сказала, що цього тижня буде вільною. І вони зможуть разом поїхати на сільську дачу.
— Сподіваюся, що ти його не знайдеш, Харрі.
— А я й не казав, що…
— Бо ті, хто його шукає, гинуть.
— Като, цієї ночі я збираюся…
— Ти чув про такого собі «жука»?
— Ні, але…
— Про оту шестиногу істоту, що вгризлася тобі в щоку?
— Мені вже треба йти, Като.
— Я бачив це особисто, — сказав Като, поклавши підборіддя на свій комірець священика. — Під містком Ельвсборг біля гавані Готенбург. Там був полісмен, який стежив за бандою, яка торгувала героїном. Вони гепнули йому в обличчя цеглиною, всипаною гвіздками.
Харрі збагнув, про що йшлося. Жук.
Цей метод початково застосовувався росіянами проти таємних інформаторів. Спочатку вухо інформатора прибивали гвіздком до підлоги якраз під балкою даху. Потім у цеглину заганяли шість довгих цвяхів на половину їхньої довжини. Цеглину прив’язували до мотузки, яку перекидали через балку, а кінець тої мотузки інформатор тримав зубами. Сенс і символізм цього методу полягали в тому, що допоки інформатор не розкривав рота, він залишався живим. Харрі бачив колись результат застосування тайбейськими бандитами такого «жука» проти одного бідолахи, чий труп знайшли у глухому провулку міста Тяньшуй. Бандити скористалися гвіздками з широкими пласкими головками, які при вході в тіло не робили великих отворів. Тож коли приїхали санітари «швидкої» і потягнули цеглину, намагаючись зняти її з голови, то разом із цеглиною знялося й обличчя загиблого.
Однією рукою Като засунув п’ятисотенну купюру до кишені своїх брюк, а другу поклав Харрі на плече.
— Я розумію, що ти хочеш захистити свого сина. Але як же стосовно того іншого хлопця? Він також мав батька, Харрі. Коли батьки б’ються за своїх дітей, то це називають самопожертвою, але насправді ті, з кого виготували дублікат, захищають себе, а не свої дублікати. І це не потребує ані моральності, ані хоробрості. Це — просто генетичний егоїзм. Коли я був малим, батько часто читав нам Біблію, і я думав, що Авраам був боягузом і злякався Бога, коли той наказав йому принести в жертву власного сина. Та коли я виріс, то зрозумів, що по-справжньому безкорисливий батько завжди готовий пожертвувати своїм сином, якщо це піде на користь справі, яка є важливішою за сина та його батька. Інколи таке трапляється.