Така лиха одповiдь короля тяжко вразила недужого на рану гетьмана. Всi його надiї на пiднесення українського нацiонального життя шляхом миру та згоди з польським урядом, разом з мрiями про те, що Польща колись гляне на Україну, як на свою сестру, зрештою розвiялися. Вiн зрозумiв, що кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога козацтва. Розкраяним своїм серцем вiн почав передчувати собi смерть од рани, добутої у вiйнi не за свiй рiдний край, а за щастя ворога свого народу, i у останнi днi життя душа гетьмана оповилася нудьгою за покривджену Україну.
За невеликий час до смертi Сагайдачний склав духовну, одписавши свої маєтки на українськi братства Київське й Львiвське, а 10 квiтня року 1622 помер серед своїх прихильникiв i спiвробiтникiв по працi над вiдновленням нацiонального українського життя.
Поховано було Сагайдачного надзвичайно урочисто. Школярi Братської школи читали над його домовиною похвальнi вiршi, прославляючи мужнiсть небiжчика гетьмана та любов його до свого народу й до освiти. Тi вiршi згодом виданi були окремою книжкою.
–––––-
Примітки:
[1] Галера — це такий корабель, що мiг плавати не тiльки пiд вiтрилами, а й на гребках. До тих гребок турки приковували невольникiв, здебiльшого українцiв, i через тe тi галери козаки ще звали каторгами.
[2] Сандала — турецьке судно, менше за галеру.
[3] Тепер зветься Феодосiєю.