РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
В царстві гордого Осота
Б’ють у барабан…
Чорне військо довгоносих
Вийшло на майдан.
То не ворон, то не чорний
Ходить серед гав —
То Тхоряка-розбишака
Перед військом став.
На годинник, на блискучий
Погляда з-під брів.
Без царя не починати —
Є наказ царів.
То не яструб, не шуліка
Виліта з-за хмар —
То каретою із дота
Виїжджає цар.
Хилитається карета,
Котиться важка,
Її слуги змайстрували
З битого горшка.
Та карета без секрету, —
Просто сміх і гріх,
Її тягнуть сто стоніжок —
Десять тисяч ніг!
Ставлять трон біля помосту, —
Лізе цар з горшка…
У фальшивих діамантах
Аж горить рука.
Ось розсівся він на троні.
Поруч — Блекота.
Цар причмокує губами.
Гладить живота.
Підлетів Тхоряка бравий
І, віддавши честь,
Г аркнув:
— Можна починати?
— Починайте!
— Єсть!
Сонце в небі зупинилось,
Полягла трава…
Вже Барвінка до помосту
Тягне Кропива.
Огинається Барвінок,
Б’є лиху мадам.
— Де ваш цар? — гукає хлопець, —
Я йому ще дам!
Жук Рогач ножі направив
— Нахились! — гуде.
Та невже ж таки козацька
Голова впаде?!
Раптом цар гукнув:
— Хвилинку! —
Й мовив до Тхора:
— Я гадаю, скарб Барвінку
Показать пора.
Нам відомо, що за скарбом
Він сюди прийшов.
У бур’ян шугнув Тхоряка
І з’явився знов.
У зубах притяг він ранець
Зовсім ще новий.
Засміявся; — Глянь, Барвінку,
Доки ти живий!
Сподівався, вченим станеш.
Знатимеш усе,
А тебе у нашім царстві
Пилом занесе!
— І ніхто сюди не прийде, —
Поглумився цар, —
Тільки ранньою весною
Заспіва комар.
А Барвінок глянув гордо.
Як герою й слід.
Один день в тюрмі посидів,
А вже схуд і зблід…
Та міцна у нього воля
І тверда рука —
Він зненацька вирвав зброю
В Рогача-жука.
І загнав ножаку просто
Катові в живіт.
У царя перед очима
Загойдався світ.
Крикнув він, блискучу шпагу
Витягши свою:
— Зараз царською рукою
Я його уб’ю!
Як смикнувся, як рвонувся —
Перекинув трон.
Тут неждано появився
В небі Махаон.
Крильця. ми махає.
Мов барвиста пташка,
А на спинці в нього
Дівчинка Ромашка.
Дівчинка Ромашка
Кинула драбинку:
— Лізь до мене швидше,
Не зівай, Барвінку!
Учепився хлопчик
За драбинку цупко: