Темним роблюся,
Прагнучи бути коротким.
Мовляв за Платоном, багатослівність чи лаконічність не є властивості, здатні підвищити чи знизити достойності мови. Зазначу: щоразу, коли я пробував триматися чужого мені стилю — рівного, одноманітного і впорядкованого, я незмінно зазнавав поразки. І додам, що хоча Салюстієві каденції і цезури мені більше до мислі, я все ж вважаю Цезаря за більшого і важчого для наслідування. І якщо мої нахили штовхають мене радше до запозичення Сенечиного стилю, це не заважає мені куди вище цінувати стиль Плутархів. Як у вчинках, так і в мові я йду, не мудруючи, за своїми природними спонуками, чим, певно, й пояснюється, що я говорю краще, ніж пишу. Рухи та жести оживляють слова, надто в тих, хто піддається раптовим поривам, подібно до мене, і легко запалюється: поза, лице, голос, одяг та поводження можуть надати ваги тим речам, які самі з себе її позбавлені, ба навіть пустопорожнім теревеням. Мессала[130] у Тацита скаржиться на вузький крій тогочасної одежі та на форму ослонів, несприятливу для красномовства ораторів.
Моя францужчина попсована як у вимові, так і в дечому іншому говіркою краю, де я виріс: я не знаю в нашій стороні нікого, чия мова не була б виразно забарвлена місцевим діалектом і хто не ображав би нею щиро французькі вуха. Не те, щоб я був надто битий у своєму перигорському наріччі: я обізнаний з ним не більше, ніж із німецькою мовою, чим нітрохи не журюся. Наріччя те, як і решта їх у довколишніх провінціях, — скажімо, пуатуське, сентонжське, ангулемське, лімузинське, овернське, — тягуче, мляве, розволікле; а втім, вище нас, ближче до гір, є ще гасконська мова, і вона, як на мене, напрочуд виразна, точна, стисла, без перебільшення прекрасна: та мова по-справжньому мужня і ніби створена для солдатів — більшою мірою, ніж будь-яка із знаних мені досі, — мова настільки могутня, жвава і точна, наскільки щиро французька вишукана, тонка й багата.
Щодо латини, яка в дитинстві була для мене за рідну мову, то я, відвиклій нею спілкуватися, утратив шпаркість, із якою колись нею джєрґотів: ба більше, відвик і писати латиною, а колись я володів нею так досконало, що мене були прозвали «вчитель Жан». Був, як мовиться, кінь, та з'їздився.
Краса — то велика сила у спілкуванні з людьми; то найперший спосіб привернути їх до себе. Немає дикуна чи варвара, байдужого до її принад. Тіло відіграє неабияку ролю для істоти і посідає в ній велике місце. Ось чому його будова та форма багато важать. Хто хоче розщепити наші дві головні частини і відокремити їх одну від одної, ті помиляються. Навпаки, їх треба злучити і злютувати в одну цілість; треба звеліти нашому духові, аби він не замикався в самому собі й не легковажив нашої плоті (бо хіба не було б то якимось дешевим мавпуванням та кумедіянством), а зливався з нею, горнувся до неї, любив її, спомагав, був коло неї на сторожі, рядив нею, підтримував її та спроваджував на рівну дорогу, коли вона зіб'ється на манівці; словом, пошлюбив її і був їй за мужа, аби їхні дії не суперечили одна одній, а, навпаки, виходили завше суголосні між собою й одностайні.
Християни дістали особливе повчання щодо згаданої сув'язі, і вони знають, що правосуддя Господнє передбачає це спілкування та єднання тіла і душі таким тісним, що разом з душею прирікає і тіло на вічну кару чи вічне раювання. Бог дивиться на вчинки кожної людини і хоче, щоб вона вся, як одне єдине ціле, діставала віть за віть.
130
Марк Валерій Мессала Корвін (64 до Р. X. — 8 по Р. X.) — римський воєначальник, письменник та оратор.