Школа перипатетиків, з усіх шкіл найлюдяніша, приписувала мудрості одну-однісіньку турботу: клопотатися і дбати про спільне добро тамтих зжитих між собою двох частин. Інші школи через те, що не досить дбали про таке співіснування, як стій розкололися, одні обстоювали тіло, інші душу, і обидві однаково помилялися, забуваючи про свій предмет, себто Людину, та свого напутника, за якого вони всі визнають Природу. Першим розрізненням, яке виникло між людьми, і нерівністю серед них, яка зумовила перевагу одних над іншими, була, очевидно, перевага в красі:
Потім родючі поля і худобу взялися ділити
Між усіма — відповідно до розуму, вроди та сили.
Врода велику вагу тоді мала, та й сила — не меншу.
Щодо мене, то я трохи нижчий середнього зросту. Цей ґандж не лише шкодить красі людини, а й досить дошкульний, надто для тих, кому судилося бути воєначальниками і взагалі посідати високі посади, бо принижує авторитет, якому сприяє гарна врода і велична статура. Гай Марій вельми неохоче брав до свого війська вояків менше як шість футів заввишки. «Дворак» має всі підстави висловлювати побажання, щоб шляхтич, якого він виховує, був радше звичайного зросту, ніж будь-якого іншого; він має рацію і в тому, що не хоче бачити в ньому нічого незвичайного, що давало б привід показувати на нього пальцями. Звісно, золота середина дуже бажана, але часом доводиться вибирати між двома крайнощами, і тоді я волів би — якби йшлося про вояка, — щоб він був радше вищий, ніж нижчий середнього зросту. Люди низькорослі, зауважує Аристотель, можуть бути миловидими, але гарними — зроду; у людині високорослій ми бачимо велику душу, як у великому, рослявому тілі — правдиву красу. Етіопи та індуси, мовить той самий автор, обираючи царів та владик, зважали на красу і високий зріст обраних. І вони мали слушність, бо коли військо очолює вождь могутньої і прекрасної статури, його шанують ті, хто йде за ним, і бояться вороги.
Поміж найпершими видно і зростом величного Турна,
Як він красується зброєю й всіх переріс головою.
Наш великий божистий небесний цар, кожну думку якого ми повинні сприймати вельми уважно, святобливо і побожно, не зневажав тілесної краси: «Ти прекрасніший за синів людських». Псальми, 45, 3.
Так само і Платон вимагає від отців своєї держави, щоб ті, окрім поміркованості й твердості, мали гарну вроду. Дуже прикро, якщо, бачачи вас серед ваших служників, вас запитують: «А де ж ваш пан?» і якщо вам дістаються лише рештки поклонів, відданих вашому голяреві чи секретареві, як це сталося з небораком Філопеменом[131]. Якось він прибув раніше за тих, хто його супроводжував, у дім, де на нього чекали, і господиня, не знаючи його в лице і бачачи, який він непоказний із себе, звеліла йому підсобити служницям натягати води і розпалити вогонь, щоб прислужитися Філопеменові. Особи з його почту, прибувши туди і заставши його за таким приємним заняттям, — він-бо вволив господинину волю, — запитали його, з якого побиту він це робить. «Я розплачуюся, — сказав він у відповідь, — за свою потворність». Краса всіх частин тіла потрібна жінці, а чоловікові — лише постава. Де малий зріст, там ні ширина і високість чола, ані білота баньок і привітність погляду, ані вишукана форма носа, ані невеличкі розміри рота і вух, ані рівні й білі зуби, ані рясна густота каштанової бороди, ані краса її та вусів, ані округла голова, ані свіжий колір обличчя, ані гожість рис його, ані чисто вимите, без запаху тіло, ані пропорційність частин його не в змозі зробити мужчину гарним.
А так я будови міцної і, як то кажуть, доладно скроєний. Лице у мене не тлусте, а повненьке; темперамент — щось середнє між життєрадісним і меланхолійним, напівсангвінік, напівхолерик.
Всі голінки в волоссі, а груди — в щетині.
Здоров'я в мене міцне, я незмінно чую себе бадьорим і, хоча я вже в літах, мені рідко докучають хвороби. А втім, такий я був досі, нині ж, бо нині, коли, переступивши поріг сорока, я вийшов на стежку, що веде до старощів, я більше не вважаю себе за такого:
131
Філопемен Мегалопольський (253–182 до Р. X.) — ахейський політичний діяч і полководець.