Выбрать главу

З очей моїх не сиплються іскри, лице не блідне, голос не захрип. Хіба я червонію? Чи я запінений? Чи я сказав щось, за чим шкодую? Чи мене тіпає? Чи я трушусь, як на ножі? Бо саме такі, ти сам здоров знаєш, істні ознаки гніву». А потім, звертаючись до того, хто його духопелив, кинув: «Роби свою справу, поки ми будемо з ним дискутувати». Така Геллієва оповідка.

Архіт Тарентський[151], вертаючи з війни, де верховодив військом, викрив великий розгардіяш у домі, а також землі, що лежали облогом, і винний у всьому виявився недбалий управитель. «Геть мені з-перед очей, — сказав він йому. — Якби я не був такий сердитий, то перегнав би тебе через росу». Так само Платон, розсатанівши на невільника, доручив Спевсиппу покарати його, не бажаючи сам докладати до цього рук, у гніві бувши. Спартанець Харилл сказав ілотові, який надто зухвало і навіть непоштиво розпустив губу: «На бога, якби я не був розлючений, я б тебе вже трупом поклав!»

Це одна з тих пасій, що милуються і впиваються собою. Скільки разів, як ми вкинемось у гнів з якогось фальшивого приводу, а хтось нам приточить якесь слушне виправдання чи вимовку, ми повстаємо проти самої правди і безневинності. Пригадую один разючий давненезний приклад. Пізон, особа, що й казати, чеснотлива, розсердився на одного вояка за те, що той, вернувшись із фуражу, не зміг до пуття пояснити, куди подів товариша. Пізон запідозрив у ньому вбивцю і засудив його на смерть. Коли стратенець уже стояв під шибеницею, об'явився, на превелику радість армії, заблуканий товариш. По тому як двоє товаришів досхочу націлувалися й наобіймалися, кат повів їх до Пізона, і всі думали, що той щиро зрадіє. Але не так сталося, як гадалося: з сорому та жалю його ще не прочахлий гнів тільки ще більше розпалився і в кривому дзеркалі, яке його сказ підніс до обличчя трійці, Пізон побачив трьох винуватців невинності одного і звелів усмертити їх усіх: першого жовніра, понеже ухвалив уже на нього вирок, другого заблуканого, понеже він спричинився до кари горлом його товариша, а ката, понеже той не послухався відданого йому наказу.

вернуться

151

Архіт Тарентський (IV ст. до Р. X.) — великий математик.