Я постаю перед читальником стоячи і лежачи, спереду і ззаду, повертаючись то правим, то лівим боком, у всіх своїх природних позах. Уми однакової сили не завжди подібні нахилами і вподобаннями. Ось усе, що і в цілому і досить непевно підказує мені пам'ять. Усі наші спільні судження невиразні і недосконалі.
Розділ IX
Про суєтність
Мабуть, нема суєтності явнішої, ніж так суєтно про неї писати. Люди розумні мали б гордливо і пильно загадуватися над усім, що так божественно було висловлено про це саме божеством.
Хто ж бо не бачить, що я обрав собі шлях, простуючи яким безперестань і без утоми, я йтиму і йтиму, поки на світі стане атраменту і паперу. Я не можу вести літопис мого життя, спираючись на звершені мною справи: доля призначила мені діяльність надто нікчемну; я веду її, спираючись на вимисли моєї уяви. Знав же я одного шляхтича, який оповіщав про своє життя не інакше, як випорожненнями свого шлунка; у нього ми бачили виставлені напоказ горщики за останні сім-вісім днів; у цьому й полягали його клопоти, тільки про це він говорив; будь-яка інша тема здавалася йому смердючою. І тут (лише трошки пристойніше) — такі самі випорожнення підтоптаного розуму, що страждає то запорами, то проносом і завше нетравленням. Де ж я можу зупинитися, відтворюючи безперервне сум'яття і зміну моїх думок, хай би чого вони стосувалися, раз Діомед[161] заповнив цілих шість тисяч книжок лише одним предметом — граматикою? І чого тільки не породить балакливість, якщо навіть лепет і ледве помітні порухи язика придавили світ такою страшелезною купою томищ? Скільки слів задля самих слів! О Штагоре, чого ж ти не закляв цієї хвищі?
Колись Гальбу осуджували за те, що він живе в цілковитому неробстві. Він відповів, що кожен зобов'язаний звітувати у своїх учинках, а не у своїй бездіяльності. Він помилявся: правосуддя переслідує і карає тих, хто байдики б'є.
Слід було б мати запроваджені законом заходи впливу, які приборкували б бездарних і нікчемних писак, як це робиться стосовно гульвіс і дармоїдів. У цьому разі наш люд прогнав би втришия і мене і сотні інших. Я не жартую. Пасія до базгранини є, мабуть, ознакою розбещеності нашої доби. Чи ми писали коли-небудь стільки ж перед тим, як почалися наші лиха? А римляни перед тим, як почався їхній занепад? Окрім того, що в будь-якій країні витонченість умів стає можливою лише тому, що всякий зачинає несумлінно справляти свою посаду і відбивається з цієї причини від рук. У розбещеності своєї доби кожний із нас бере ту чи іншу участь: одні вносять свою лепту зрадою, інші — безчесністю, безбожністю, ґвалтом, захланністю, коротше, кожний тим, у чому найсильніший; найнемічніші додають до цього глупоту, суєтність, неробство — і я належу до числа цих останніх. І коли нас гнобить нависла над нами небезпека, тоді, мабуть, і наступає річенець для речей суєтних і порожніх. У дні, коли злобительство у діях стає річчю звичною, бездіяльність обертається в щось похвальне. Я тішу себе надією, що буду одним із останніх, проти кого доведеться застосовувати силу. А поки вживатимуть заходів проти найлихіших і найнебезпечніших, у мене вистачить часу, щоб вправитися. Бо мені уявляється, що було б нерозумно нападати на менші вади, коли нас долає стільки великих. І мав рацію лікар Філотим, котрий сказав хворому, який простягнув йому палець, щоб він зробив йому перев'язку, і в якого він з обличчя і подиху розпізнав виразку в легенях: «Зараз не час, друже, займатися твоїми нігтями».