Ось чому всі школи зближуються і сходяться в цьому пункті. І хоча вони незгірш одностайно закликають нас зневажати і страждання, убозтво та всякі інші знегоди, яким підвладне життя людське, а проте з меншим запалом: тому, бо знегоди ці не такі вже й неминучі (більшість людей може звікувати вік, не зазнавши убозтва, а дехто не зазнавши навіть болю та хвороб, як-от Ксенофіл, музика, що жив сто шість років, здоровий, як дзвін), а надто тому, бо в найгіршому разі, коли ми не від того, смерть може покласти край усім прикрощам і перетяти їх пасмо. Що ж до смерті, то вона неминуча:
Туди, до нього, суджено всім піти
Стрясають урну — жереб і наш колись
Із неї випаде — і човен
Нас повезе у вигнання вічне.
а отже, якщо костомаха нас лякає, то стає джерелом постійного страждання, полегшити яке годі. Страх смерті підкрадається до нас звідусіль; доводиться без упину крутити туди-сюди головою, як у підозрілій околиці: смерть — те, що завжди висить над нами, як скеля над Танталом. Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, І, 18. Трибунали часто посилають страчувати злочинців у те місце, де вони вчинили злочин: і хоч би ви дорогою заводили їх до пишних палаців, частували їх усім, чого душа забажає,
страви Сицилії
Смаку до ласощів не збудять,
Сну не поверне йому ліра,
Ні спів пташиний.
невже ви гадаєте, ніби вони зможуть утішитися, ніби кінцева мета їхньої подорожі, яка повсякчас стоїть у них перед очима, не відіб'є їм смаку до цих осоружних для них тепер лагоминок?
Пита він про шлях, лічить дні свої й міряє
Життя шляху того далекістю й тремтить
Перед завтрашнім днем.
Берег наших мандрів — смерть, вона невідворотний предмет наших змагань, і як вона нас жахає, то чи можна ступити бодай крок, аби не наїстися дрижаків? Народний спосіб на неї — не думати про неї. Але яким же треба бути тупаком-глупаком, щоб жити в такій сліпоті? Доведеться, мабуть, віслюкові закладати віжку під хвіст — тому хто тільки свій бачить слід, кому голову ліньки підняти.
Лукрецій, Про природу речей, IV, 472
Не дивниця, що він так часто попадає у пастку! Досить згадати про смерть, щоб цих людей настрахати; більшість із них хреститься, ніби на згадку про Люципера. А що про неї згадується у духівниці, не сподівайтеся, щоб ці люди приклали до неї руку, поки лікар не оголосить йому остаточного вироку: і тільки Бог знає, як тоді між нападами болю та страху складається цей заповіт.
Римляни (позаяк цей вираз надто різав їм вуха і звучав зловісно) привчилися пом'якшувати його або заступати перифразами: намість «помер», кажуть «перестав жити, віджив свій вік» — най згадується життя, бодай і перебуте, хоч якась та втіха! Ми від них запозичили «небіжчик пан Жан». Ну що ж, як мовиться, слово дорожче за гроші.
Народивсь я між одинадцятою годиною і полуднем останнього лютневого дня року тисяча п'ятсот тридцять третього за нашим літочисленням, себто вважаючи початком року січень[52]. Два тижні тому мені вийшло тридцять дев'ять років, і мені випадає прожити принаймні ще стільки. Проте утримуватися від думки про таку, здавалося б, далеку річ було б шаленством. Ще б пак, і старий, і молодий однаково сходять зі світу; всі розлучаються з ним достоту так, ніби щойно у нього вступили. Додаймо, що нема такого збуй-віку, який, знаючи про Матусаїла, не збирався б років із двадцять прожити ще. І зрештою, бідолашний шаленцю, хто ж бо тобі окреслив межі твого життя? Ти посилаєшся на базікання лікарів. Озирнись ліпше круг себе і звернись до свого власного досвіду. За світовим ходом речей ти й так уже зажився на світі з особливої ласки небес. Переступив звичайний термін людського життя. А що так воно і є, полічи, скільки твоїх знайомих устигло померти, не доживши до твого віку: таких, певно, більше, ніж тих, хто його досяг. Накидай собі список тих, хто оздобив життя своє хвалою, закладаюся, що там більше знайдеться померлих до тридцяти п'яти років. Розум і побожність підказують нам брати за приклад людське життя Ісуса Христа; але воно завершилося, коли він мав тридцять три роки. Найбільший з людей, уже просто людина, Олександер, відійшов у тому самому віці. Яким тільки побитом і робом не допадає нас смерть!
52
…вважаючи початком року січень… — початок року почали лічити у Франції від січня допіро 1567 року, коли Паризький парламент затвердив декрет Карла IX.