Чого прагнуть вільно, що треба купити
На цей кутий гріш, чим жертвувать рідним
Або батьківщині, ким нам велів бути
Господь, яке місце відвів між людей,
І хто ми такі, й пощо Бог нас явив?
що таке знання і незнання, яка мета науки, що таке мужність, поміркованість і справедливість, чим різняться між собою славолюбство і грошолюбство, неволя і послух, воля і сваволя, по яких ознаках пізнається достеменна і тривала втіха, якою мірою слід боятися смерті, болю та ганьби,
…яку небезпеку як можна
Витримать чи оминути,
які пружини рухають нами і викликають стільки розмаїтих струсів. Мені здається, що перші знання, якими треба напоїти його розум, мають бути з тих, які формують звичаї та судження, які його навчать пізнати себе, а також жити і вмерти гідно. Згадуючи вільні мистецтва, почнімо з того, яке робить вільними нас самих.
Усі вони так чи інакше слугують науці життя та користі від нього, а втім, і решта речей загалом підпорядковані тій самій меті. Але ми оберемо те мистецтво, яке служить цій меті і безпосередньо і з натури своєї.
Якби ми зуміли звести потреби нашого життя до їхніх справжніх і природних меж, то побачили б, що більшість чинних наук нам непотрібні і що навіть у тих, які нам на щось придаються, безліч марних нагромаджень і подробиць, які ліпше б нам знехтувати, обмежившись, за Сократовою порадою, вивченням істинно корисного.
Тож візьмися за розум!
Зважся почати розумне життя! Хто й тут зволікає —
Буде, як той селянин, що вичікував, поки забракне
В річці води, а та річка пливе й плистиме довіку!
Велике це глупство викладати дітям
Який вплив мають Риби чи Лева знак сердитий,
Чи Козерог, що миє лоб у хвилях гесперійських,
оберти зірок та рухи восьмої сфери, перш ніж вони пізнають свої власні:
Чи мене обходять Плеяди і Волопасова зірка?
Анаксімен писав до Пітагора: «З якої б то нетечі захоплюватися мені таємницями зірок, коли в мене вічно перед очима смерть або неволя?» Нічого дивного: якраз тоді перські царі готувалися до війни проти його країни. Кожен має сказати так: «Коли мене змагають амбіції, хтивість, шал, забобони і сидить у мені стільки ворогів мого життя, на кий біс мені морочитися тим, як рухаються світила небесні?»
Після викладу учневі, що йому потрібно, щоб порозумнішати і стати кращим, слід ознайомити його з азами логіки, фізики, геометрії та риторики. Хоч би яку він обрав тоді науку, маючи вже розвинений розум, він скоро дасть собі з нею раду. Напучувати його треба, вдаючись почасти до розмов, почасти до книжки. Учитель іноді просто порадить йому потрібного автора, а іноді докладно розтлумачить йому зміст і суть книжки. Якщо учитель не досить обізнаний із книжками, аби знайти всі гарні місця, то можна підпрягти до нього якогось очитаного письмака, який достарчить їх, скільки вимагається, щоб вихованець мав належну поживу. Чи може хтось сумніватися, що така наука легша і природніша, ніж граматика Ґази[65]? Там знайдеш лише тернисті й нудні приписи, марні й засушені слова; нема чим зацікавитися, за що вхопитися. А тут наша душа дістає чимало поживи, тут знайдеться де скубнути паші, де й попастися вволю. Тут овоч куди соковитіший і дозріває помітно швидше.
Дивно, але в наш вік філософія, навіть для людей розумних, лише порожній звук, щось фантастичне, без пожитку й без вартості як у теорії, так і на практиці. На мою думку, причина цього — словесні хащі, які ускладнюють доступ до неї. Зле чинять ті, хто малює її дітям неприступною панією з похмурим, сердитим і грізним обличчям. Хто ж нап'яв на неї цю фальшиву, збляклу і шпетну личину? Насправді нема нічого веселішого, жвавішого, радіснішого, коли б не сказати, пустотливішого, ніж вона. Філософія звістує самі веселощі та святки. Якщо перед вами щось смутне і заклопотане, то філософія тут і не ночувала. Деметрій Граматик, спіткавши у дельфійському храмі громадку філософів, що сиділи разом, вирік: «Або я помиляюсь, або, судячи з ваших таких спокійних і веселих облич, ви провадите не знати що». На що один із них, мегарієць Гераклеон, відповів: «Нехай ті, хто з'ясовує, чи футурум у слові валло має подвійну лямбду, або хто шукає походження компаративів херіон і велтіон суперлятивів хеіростон і велтістон, морщать чоло, розмовляючи про свою науку. Що ж до філософських диспутів, то вони мають здатність тішити і звеселяти тих, хто ними бавиться, а не захмарювати їм чоло та журити».