Лучник, чия стріла перелетіла ціль, хибить та само, як той, хто допустився недольоту. Очі сліпнуть так само, як тоді, коли глянути нагло на яскраве світло, так і тоді, коли встромити їх у пітьму. Калікл у Платона каже, що надмірно філософувати небезпечно, і не радить виходити за ті межі, в яких філософія корисна; філософувати помірковано приємно і зручно, натомість у крайніх об'явах любомудріє робить людину дикою і збоченою, ненавидником релігії і обов'язкових законів, самітником, ворогом людських утіх, нездатним вести громадські справи і помагати не лише ближньому, а й самому собі, готовим, як б'ють, здаватися на ласку переможця. Калікл має рацію, бо як занадто філософувати, філософія позбавляє нас природної волі і через свої недоречні побудови зводить нас із гарного і рівного шляху, накресленого природою.
Наша прихильність до своїх малжонок з усіх поглядів законна, а проте богословство вважає за потрібне накласти на неї пута й обмежити її. Я колись вичитав, ніби святий Тома осуджував шлюби між надто близькими родичами, і то через небезпеку, що любов до такої дружини може стати непоміркованою. Подружні почуття вважаються за досконалі й цілком достатні: якщо їх ще й обтяжує любов, якою ми переймаємося до кревних, то нема сумніву, що такий надмір легко заведе чоловіка поза межі розумного.
Науки, що регулюють людські звичаї, як-от богословство та філософія, втручаються в усе: нема серед наших приватних і таємних справ такої, що здолала уникнути їхнього нагляду і санкцій. Немудрі ті, хто хоче обмежити їхню, цих наук, свободу: вони уподібнюються до білої челяді, яка відслоняє свої принади бахурам, зате лікареві зась! Не дає, бачте, сором. Отож я хочу від імені цих наук довести до відома мужів (якщо є ще надто сласні жируни на шлюбному ложі), що навіть жирування з дружинами заслуговує на осуд, якщо тут не дбати про міру, і що в шлюбі можна грішити і бахурувати незгірш, як у перелюбстві. Безсоромні пестощі, на які штовхає нас перший любовний пломінь, не тільки непристойні, а й шкідливі для наших жінок. Хай безчільності навчає їх хтось інший. Вони й так згодні нас угонобити. Я сам тут завжди послуговуюся лише природним і простим звичаєм.
Шлюб — це святий і богобійний зв'язок. Ось чому розкоші, яких ми в ньому заживаємо, мають бути стриманими, статечними і приправлені щіпкою суворості. Це має бути насолода якоюсь мірою розважлива і сором'язлива. А що головна її мета — плодіння, в декого виникають поважні сумніви, чи в тих випадках, коли немає надії на плід (приміром, жінка переступила свій вік або вагітна), взагалі вільно кохатися. Платон це називає душогубством. Деякі народи, в тому числі магометани, гидують близькістю з вагітними кобітами, інші бридяться — коли у них краска. Зенобія[80] допускала свого малжонка лише для зачаття, а відтак, поки ходила важкою, гнала від себе пріч; і лиш тоді, як вона рихтувалася знов понести, він приходив до неї. Ото справді чудовий і зацний приклад подружжя!
Мабуть, від якогось жагучого і ласого до балощів поета запозичив Платон таку оповідку. Одного разу Юпітер так роз'ятрився любовним жаром, що не в змозі дочекатися, поки жона ввійде до опочивальні, повалив її на долівку і від ґвалтовності розкошів геть забув про великі і важливі постанови, щойно ухвалені вкупі з богами на Раді Небесній. Опісля він хвалився, що раював з нею долі не менше, ніж тоді, коли вперше розвив їй вінок потаєнці від її та своїх батьків.
Перські царі допускали дружин на бенкети; але як бачили, що вино їх розпалювало і що пора було попускати їм цуґлі, відсилали їх до покоїв, щоб не робити їх учасницями свого нестримного ярування, а натомість запрошували чужих, з якими не треба було панькатися.
Не всі утіхи і не всі насолоди личать кожному. Епамінонд наказав ув'язнити якогось хлопця за розпусту; Пелопід попросив зробити йому, Пелопідові, ласку і звільнити тамтого; Епамінонд відмовив, але згодом випустив хлопця на прохання його любаски, заявивши, що це ласка, гідна коханки, але не вожая. Софокл, обіймаючи посаду претора водночас із Періклом, побачив, що повз них проходить гожий хлопчина. «Чи ти ба, який гарний хлопчина!» — звернувся він до Перікла, і почув у відповідь: «Такі слова личили б комусь іншому, але не преторові: претор повинен мати чистими не тільки руки, а й очі».
Елій Вер, цезар, коли його дружина нарікала, що він розважається з іншими жінками, відповів їй, що, навпаки, він шанується, бо шлюб — це сама гідність, честь, а не хтивість і розпуста. Святоотецькі автори схвально згадують жону, яка відтрутила мужа, відмовившись терпіти його надто стидкі та сласні обійми. Власне, немає жодних дозволених і природних розкошів, у яких би не заслуговували на догану надмірності та зайвини.
80
Зенобія — королева Пальміри, яка процвітала за її панування, поки 479 року її не подолав римський цезар Авреліан.